Розлучення і оформлення батька опікуном дитини.

Вітаю Вас!

Доброго дня. Перебуваю офіційно у шлюбі з дружиною. Маємо дитину, якій нещодавно виповнився рік. Чи можемо ми розлучитись і оформити батька (мене) як опікуном дитини. В такому випадку я не буду підлягати мобілізації? Яка процедура, чи потрібен дозвіл чи будь яке погодження від ТЦК?

На жаль, але Ваша ідея одразу приречена на невдачу. Це пояснюється наступними причинами:

1. Ви не можете бути опікуном дитини, оскільки Ви її біологічний батько, яким має всі повноваження та статуси щодо дитини. Ви і зараз опікун, утриманець, доглядач і так далі. Біологічному батьку неможливо присвоїти статус опікуна той, що маєть на увазі Цивільним кодексом України.

2. Розлучення та визначення місця проживання дитини з Вами не підтверджує Ваше право на відстрочку від мобілізації, на жаль.

Самостійне виховання дитини на практиці підтверджується наступними документами:

свідоцтво про смерть матері дитини

або

рішення суду про позбавлення матері батьківських прав

або

рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою

або

рішення суду про оголошення матері померлою.

Звичайно, можна спробувати розлучитись, і подати до суду про встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини. Але це все така авантюра, яка може ні до чого не привести.

Тому у даній ситуації Вам не вдасться реалізувати той замисел, який Ви планували. Раджу звернути увагу на інші підстави для відстрочки від мобілізації.

Успіхів. Всього доброго!

Доброго дня, Назаре!

На жаль, якщо це розраховано на вістрочку, то цей план не спрацює.

Очевидно в такий спосіб Ви хочете отримати відстрочку на підставі абзацу 5 частини першої статті 23 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text

яка надає вичерпний перелік категорій осіб, які можуть мати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації:

Зокрема в згаданому абзаці зазначено:

«Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

{Абзац п’ятий частини першої статті 23 в редакції Законів № 1614-VII від 25.07.2014, № 2122-IX від 15.03.2022}".

Але для того недостатньо розлучитись з дружиною та навіть вирішити в судовому порядку питання про місце проживання дитини разом з Вами.

Насправді сегодняшні вимоги для підтвердження самостійного виховання дитини батьком передбачають:

смерть матері дитини

або

позбавлення матері батьківських прав

або

відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав,

або

визнання матері безвісти відсутньою

або

оголошення матері померлою.

Тому рекомендую пошукати інші підстави для відстрочки, з якими Ви можете ознайомитись у наведеному мною вище посиланні.

З повагою, адвокат Айвазян.

ВІТАЮ ВАС, пане НАЗАР! На моє переконання Ваше питання таким чином може бути вирішено. Але є певні умови та обставини. Далі надам пояснення та посилання на відповідну судову практику.

У Вашому випадку я б рекомендував з підстав, яких Ви плануєте, спробувати виїзд за кордон.

По-перше. Вам слід розуміти, що ТЦК в сучасних умовах - це не зовсім легальне (вони й досі не зареєстровані належним чином як юридичні особи публічного права або структурні підрозділи юридичних осіб публічного права, а тому не можуть виконувати владно-розпорядні функції) "напівзлочине" (за методами діяльності) угрупування, яке серед населення прославились системним порушенням законів, злочинними діями та застосуванням неправомірних методів, катування, викрадення людей, незаконного обмеження волі, тиску, нанесення побоїв, погроз, фальсифікації документів, шаленої корупції тощо.

По-друге. Враховуючи пункт 1, у 99,999 % ТЦК Вам відмовить у відстрочці. А судитися з органом, який не дуже легальний, але якому політичне керівництво наказало "сприяти" - справа не зовсім вдячна. Мало суддів адміністративних судів, які захистять Ваше право, а не будуть всіляко вигороджувати "святу мобілізацію" та "святий безгрішний ТЦК". Поки Ви з ними будете судитися, Вас можуть спробувати силоміць мобілізувати.

По-третє. Якщо Ви будете розлучені та буде офіційно визначено місце проживання дитини з Вами - Ви формально маєте право на відстрочку від мобілізації за абзацом 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготвоку та мобілізацію" (Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років).

Але не все безнадійно.

Так от. Подібне до Вашого питання вже звучало на сайті. І я давав людям відповідь на нього. Людина потім виїхала за кордон у пункті пропуску, який вже навчений судом. Можете поцікавитись наприклад питанням за посиланням. https://uristy.ua/ua/question/95481

Дозволю собі з певними корекціями процитувати себе ж.

Місце проживання дитини визначається за місцем проживання одного із батьків, за згоди іншого з батьків. У разі спору про це - питання вирішує суд. Батьки можуть вирішити питання розподілу обов"язків по вихованю дитини і її місце проживання - шляхом укладення угоди, посвідченої приватним нотаріусом. Жодного офіційного переліку документів, якими підтверджується одноосібне виховання дитини - не існує і вимоги щодо позбавлення прав батька / матер - це лише "плід хворобливої фантазії" працівників ТЦК та СП, а також окремих прикордонників.

Судова практика каже, що розмови про необхідність позбавлення батьківських прав чи доказів смерті матері для встановлення факту самостійного виховання дитини до 18 років - це все некомпетентні НІСЕНІТНИЦІ фейкових фахівців.

Отже, наявність відповідного рішення суду є належною підставою для "формування в голові відповідної посадової особи" ТЦК та СП причинно-наслідкових зв"язків щодо того, що саме Ви утримуєте дитину, оскільки вона саме з Вами проживає.

Звертатись до суду на матір дитини щодо стягнення аліментів не потрібно при цьому.

Але можливо прийдеться в суді доводити своє право на відстрочку. Хоча скоріше ТЦК доведеться доводити зворотнє, адже Ви не зобов"язані доводити свою невинуватість в будь-чому. До будь-якої відповідальності, навіть адміністративної, Вас притягнути не можуть.

У Вашому випадку рекомендував би взагалі не зв"язуватися з судами в питанні визначення місця проживання дитини, а укласти у нотаріуса ДОГОВІР про визначення порядку проживання та виховання дитини.

Цей договір Вам обов"язково знадобиться для розлучення, адже у Вас є дитина до 1 року.

!!! Для ТЦК та суду по розлученню попросіть заздалегідь зробити дві нотаріально посвідчені копії договору.

Звісно у Вашому випадку можуть закрадатися сумніви, що це умисне ухилення від мобілізації і вдавані дії. Але Ви не зобов"язані доводити щось, бо ви не злочинець, а навіть злочинці не зобов"язані доводити свою невинуватість... та й ТЦК за статусом не слідчі органи і не державний обвинувач.

В цьому випадку дуже люблять послуговуватись "показами сусідів", які "все бачать, все чують, все знають".

Але стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тож, якщо є питання до нотаріальної угоди - будь-ласка, сплачуйте судовий збір шановні державні органи і оскаржуйте правочин як вдаваний, навівши суду відповідні аргументи і докази.

РОЗЛУЧЕННЯ. Не все так просто з дітьми до 1 року. Проте є варіанти.

Сімейним законодавством України передбачено обмеження в праві подачі позову про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, незалежно від того, хто саме подає позов: чоловік або дружина.

Є й інший спосіб подати на розлучення до досягнення дитиною одного року, передбачений статтею 109 Сімейного кодексу України. Розлучення можливе, якщо обоє з подружжя згодні розлучитися і можуть врегулювати всі питання щодо виховання та забезпечення дитини.

Частиною першою статті 109 СК України передбачено, що чоловік і жінка, у яких є діти, мають право подати до суду спільну заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя буде брати той з подружжя, який планує проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Оскільки дана стаття не містить будь-яких обмежень віку дитини, приходимо до висновків, що головним є досягнення згоди між подружжям.

Таким чином, розлучитися до досягнення дитиною 1 року можливе. Все залежить від взаємин подружжя і професіоналізму юриста / адвоката з сімейних питань.

ОТЖЕ, як уже було вказано мною вище Вам потрібний буде нотаріальний договір щодо визначення місця проживання дитини з батьком, який обов"язковий для того, щоб суд міг прийняти Вашу спільну з дружиною заяву на розлучення.

Тепер судовий кейс щодо перетину кордону. В принципі застосовний і для ТЦК, але ж ТЦК - "священа корова", яку заборонено до чогось зобов"язувати, тому в судах з ТЦК шанси менші ніж з прикордонниками, яких судова система не так боїться.

Ось візьмемо наприклад кейс моїх колег по справі № 400/271/23, Миколаївська область, м. Первомайськ.

Громадянин України звернувся до адміністративного суду з позовом до Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, що у м. Білгород-Дністровському.

У позові він зазначив, що 23.12.2022 він протиправно не був випущений за кордон відповідачем. Причини відмови у рішенні не вказані, відповідач обмежився лише посиланням на назви законодавчих актів без зазначення конкретних статей цих законів, що могло б дати змогу розуміти причини відмови, які обов`язково мають зазначені у таких рішеннях уповноваженої особи. Згідно п.2-6 Правил перетинання державного кордону України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у п.2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до абз.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) до 18 років. Позивач самостійну виховує доньку 2009 року, а тому не підлягає призову та має право на виїзд за кордон. При цьому, позивач вже виїжджав за кордон 10.09.2022. Під час виїзду, позивач надавав відповідачу, окрім іншого, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 у справі №484/4388/20, з мотивувальної частини якої вбачається, що він самостійно виховує доньку.

Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Свою позицію, відповідач аргументував тим, що з наданих позивачем документів для перетину кордону, неможливо було встановити його статус «чоловіка, який самостійно виховує дитину віком до 18 років». З наданого позивачем рішення Первомайського міськрайонного суду від 05.05.2021, це не вбачалося. На думку відповідача, такими документами могли би бути свідоцтво про смерть матері дитини, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про визнання матері безвісно відсутньої, рішення суду про оголошення матері померлою.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. по справі № 400/271/23 - Позов громадянина України до прикордонного загону №2871 Державної прикордонної служби України (вул. Війської Слави, 14,Білгород-Дністровський,Одеська область,67707 14321831) задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення інспектору прикордонної служби впс прикордонного загону №2871 від 23 грудня 2022 року про відмову громадянину України у перетинанні державного кордону на виїзд з України.

Рішення залишено в силі Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 р.

Наразі Верховним Судом не переглянуто. Касація на рішення не подана. Керівництво ДПС забоялося, що у разі прийняття аналогічного рішення Верховного Суду, це вже буде юридичний прецедент, обов"язковий для врахування усіма судами та орагнами влади, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд у своєму рішенні зазначив, що:

Відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Таким чином, законодавством України, передбачено право чоловіка, який самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, та як наслідок цього, право на виїзд за кордон.

Також, відповідно до Правил, передбачена необхідність підтверджувати своє право на перетин кордону, окрім паспорту, іншими документами.

Але, Правилами та іншими нормативно-правовими актами не визначено, якими саме документами повинно бути підтверджений факт того, що особа самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Але, Правилами та іншими нормативно-правовими актами не визначено, якими саме документами повинно бути підтверджений факт того, що особа самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (Рішення Миколаївського ОАС від 18 квітня 2023 р. по справі № 400/271/23), залишене в силі постановою апеляційного адмін. суду і не оскаржене до Верховного Суду (України).

При цьому, адміністративний суд поклав у основу свого рішення, преюдиційне значення Заочного рішення у цивільній справі Первомаського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 р. по справі № 484/4388/20, яким припинено стягнння аліментів з громадянина України на користь колишньої дружини, оскільки за інформацією прикордонної служби вказана особа виїхала за межі України і не повернулась, а відповідно до довідки органу місцевого самоврядування дитина постійно проживає з батьком і знаходиться на його утриманні.

ОТЖЕ, навіть такого рішення у мотивувальній частині якого вказано про те, що дитина проживає з батьком і знаходиться на його утриманні - ДОСТАТНЬО для визнання визначеного мобілізаційним законодавством факту самостійного виховання дитини до 18 років.

АЛГОРИТМ ДІЙ У РАЗІ ВІДМОВИ В ПЕРЕТИНІ КОРДОНУ.

Якщо відмовляють на одному пункті пропуску - це не заважає спробувати виїхати через інший, адже на полі відсутності чіткого правового регулювання - важливе значення має особистісний фактор особи, що здійснює пропуск.

Звісно, що теоретично можуть відмовити з будь-яких надуманих підстав, чи взагалі без підстав. Ситуація щодо кордону неоднозначна і кожним прикордонним законом тлумачиться по-своєму.. залежно від думки керівника такого прикордонного загону чи навіть наявності негласних вказівок з Києва не випускати навіть дітей 16-17 річних... Нажаль це факт, що підтверджується і судовою практикою. Одні прикордонники випускають людину з одним пакетом документів, він повертається потім до України, пробує виїхати з тими ж документами вже через інший пункт пропуску і його не випускають. В той же час, суди як правило демонструють адекватність сприйняття ситуації та стають на бік людей, чиї права порушують прикордонники.

Тож у разі відмови, Вам необхідно отримати письмове Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, за формою, затвердженою Наказом МВС України від 05.06.2023 № 457. Це обов'язкова умова. Не видати таке рішення прикордонники не можуть, хоча судячи з практики деяких людей, можуть бути спроби ввести в оману, що таке рішення не видається. У разі відмови надати рішення можна оскаржувати такі дії посадової особи шляхом вимоги проінформувати безпосереднього керівника пункту пропуску. Так само можна фіксувати протиправні дії на диктофон телефона та / або на відео...

Крім цього, ефективним є дзвінок на гарячу лінію Адміністрації ДПС України - +38(044) 527-63-63 (міський номер для дзвінків з України та із за кордону) або на багатоканальний номер 1598 (для безкоштовних дзвінків з мережі фіксованого зв"язку або мобільних оператрів зв"язку на території України). Телефони є цілодобовими.

Також можна звернутися через Телеграм бот служби "Довіра" ДПСУ. https://t.me/DPSUkr

Ви маєте знати, що Рішення про відмову складається у 2-х екземплярах, а тому варіант, коли вам просто дають сфотографувати оригінал недопустимий. У вас має бути 1 примірник в оригіналі!!!

Обов’язково потрібно перевірити на правильність усі відомості вказані у Рішенні про відмову. Зокрема Ваші дані, дані пункту пропуску та посадової особи, яка його прийняла. У формулювання підстав відмови бажано не лізти, тому що чим кривіше воно сформульовано прикордонниками, тим краще для Вас і Вашого юриста.

Часто виникає запитання громадян чи потрібно підписувати Рішення про відому у виїзді за кордон. Це не обов’язково, але якщо Ви отримуєте свій примірник, то підписати треба і в цьому немає нічого страшного. Єдине, що з моменту отримання Рішення почнеться відлік строків на оскарження цього рішення і скаргу можна буде подати протягом 30 днів. З іншого боку, навіть якщо Рішення ви не отримуєте і відповідно не розписуєтесь на місці, то в подальшому, коли Ви отримаєте рішення і захочете подати скаргу, можуть виникнути проблеми із строками.

Адміністрація ДПСУ скоріше за все займе позицію відносно пропуску вами строку на оскарження. З цим звісно можна боротись, але це додаткова проблема яка потребуватиме багато часу на її вирішення.

Після отримання Рішення, потрібно невідкладно писати і подавати Скаргу на Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України. Скарга подається на ім"я Начальника органу охорони державного кордону. Моя думка така, що скаргу краще писати і подавати за підтримки юриста, тому що тут важливо дуже добре обґрунтувати позицію громадянина, який має намір виїхати за кордон і переконати ДПСУ, що така позиція правильна.

Хоча, як правило, звісно нікого Ви не переконаєте, бо у них на усе одна позиція - "Вони Боги, вони праві, а всі інші - дурні і гуляти вийшли".

У випадку незадоволення Скарги начальником, потрібно оскаржувати таке рішення в судовому порядку.

Завжди раджу йти паралельно і не чекати відповіді з Державної прикорднної служби, а йти до суду. Якщо скаргу задовільнять, це може бути підставою для суду визнати факт примирення сторін. З іншого боку, Ви точно не пропустите строк оскарження, адже дуже часто в адміністративних судах скорочують строк позовної давності після досудового оскарження - з 6 до 1 місяця і потім залишають позовні заяви без розгляду - за пропущеним строком звернення.

Звісно мною описані крайні випадки, які все ж інколи трапляються. Тож краще бути обізнаним та попередньо готовим, ніж коли протиправна поведінка військовослужбовця АДПСУ застане зненацька.

Можливість звернення до суду на ТЦК. Теорія і практика

Незважаючи на те, що ТЦК виглядає за своїми методами як "напівлегальне злочинне угрупування", не зареєстроване належним чином, яке умисно або з некомпетентності замість мобілізації "дармоїдів", що 30 років отримували з наших податків зарплатню - перебуваючи на службі в армії, правоохоронних та інших спеціальних органах і службах, а зараз сидять в тилу чи за межами України, відправляють на відверте знищення не служивших навіть строкову службу громадян України, - суди розглядають позови до цієї організації як до суб"єкта владних повноважень.

Шанси на виграш в суді, як уже казав мінімальні. Але всяке буває. Суспільство просипається і перестає мовчати та терпіти беззаконня, яке в певних владних колах думали списати лякалками "воєнний стан" та "обов"язок". Можливо і у суддів прокинеться честь, гідність та принципи.. ті, про які вони розповідали роками на міжнародному рівні та в Європейському Союзі... верховенство права, принципи правової визначеності.

Верховний Суд ніяких роз"яснень поки не давав щодо Вашого питання. Як уже вказував вище, органи влади бояться йти до Верховного Суду. Бо це вже буде прецедент, який матимуть виконувати усі суди та органи влади.

Крім того, якщо Ви звернетеся до ТЦК, Вас обов"язково відправлять на медкомісію, після якої незалежно від результатів заяви на відстрочку можуть силоміць мобілізувати. Із існуючих прецедентів поведінки ТЦК - погрози особистісного характеру (в т.ч. ув"язнення), фізичний та психологічний тиск, побої, катування, відправка в багажнику до навчальних центрів з подальшим відправленням на фронт, погрози розправи над сім"єю, викрадення, незаконне обмеження волі тощо.

В такому випадку слід пам"ятати, що:

ВІдповідно до частини 12 статті 2 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу", кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов’язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов’язки військової служби.

До прийняття присяги Вас не може бути засуджено чи покарано за невиконання військових наказів та таке інше.

Крім того, Вас не може бути засуджено і за ухилення від мобілізації, якщо ТЦК неправомірно відмовляє Вам як особі, що самостійно виховує дитину, у відстрочці.

Ось приблизно такий текст мною було набрано годину тому... звісно частину тексту міг не згадати і не включив вже цього разу, але чомусь на сайті відбувся збій і моя відповідь не була опублікована та збережена у пам"яті сайту. Буду розиби висновки та надалі попередньо зберігати консультації на комп"ютері, бо збереження у пам"яті сайту - не завжди надійне.

Наостанок трохи поясню свої мотиви, та чому моя відповідь дуже часто відрізняється від шановних колег, деякі з яких діють нажаль досі не під своїм ім"ям та прив"язавши свій акаунт до чужого ФОПа.

Враховуючи, що мене і мою сім"ю війна застала в гостях у родичів в Німеччині і я от уже 2 роки вимушений жити на чужині, паралельно перевівшись до аспірантури в Університет Гамбурга, а тому можу собі дозволити розкіш давати рекомендації щодо захисту українцями своїх прав та принципів гарантованих статтями 3, 5, 16, 27 Конституції України і називати речі, що кояться в моїй рідній країні, своїми іменами. Адже наразі стоїть питання про порятунок та виживання основи суверенітету України - Українського народу, чоловічу половину якого протиправно, замість підготовлених служивших професіоналів, відправляють на знищення й в окопи... Бо ж саме НАРОД є наріжним каменем державності... а не "бабло", земля, території, підприємства олігархів, особняки та схеми чиновників -корупціонерів. Народ! І треба про це пам"ятати.

Хочу завершити свою відповідь рядками відомого у колах літературознавців українського письменника Павла Тичини.

Я єсть народ, якого Правди силаніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Щасти Вам та бережіть себе!

З повагою, юрист з сімейного права та правозахисник з 15-річним досвідом в професії Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина).

Доброго дня!

Ви не зможете отримати відстрочку на підставі опікунства, адже згідно статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.

Теоретично Ви можете мати право на відстрочку, якщо будете самостійно вихововувати дитину до 18 років.

Згідно статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Підтвердженням цієї підстави для звільнення є доведення, що мати не здійснює виховання дитини за певними обставинами.

Такими обставинами є:

• рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та визначення місця проживання дитини разом з ним.
• позбавлення батьківських прав матері за рішенням суду
• відібрання дитини у матерібез позбавлення батьківських прав за рішенням суду
• смерть матері
• визнання безвісно зниклою або визнання загиблою матері за рішенням суду

Добровільна відмова від батьківських прав від дитини чинним законодавством не передбачена та ТЦК не приймається як підстава для звільнення.

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом викладено позицію про те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

Вагомим документом що підтверджує факт самостійного виховання - є рішення суду про встановлення юридичного факту, а саме здійснення самостійного виховання дитини. Якщо дружина виїде за кордон це буде додатковим аргументом для підтвердження самостійного виховання дитини.

Розгляньте й інші підстави для відстроки від призову на військову службу під час мобілізації, які визначені у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю успіхів!

Доброго дня, ваша ідея не спрацює для уникнення мобілізації.

Щоб ви мали право на відстрочку від мобілізації, вам потрібно позбавити батьківських прав мати дитини.

Після,чого ви будете вважатися як самостійно утримуєте дитину віком до 18 років і будете мати право на відстрочку , без даного рішення нічого не вийде.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9F%D0%B...

Позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (без поважної причини);
2. ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3. жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо);
4. є хронічними алкоголіками або наркоманами (ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками);
5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю), примушують її до жебракування та бродяжництва;
6. засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні кримінального правопорушення батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо).

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Відповідно частини другої статті 164 Сімейного кодексу України не можуть бути позбавлені батьківських прав особи до досягнення повноліття з підстав коли вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або здобуття нею освіти, є хронічними алкоголіками або наркоманами, чи вдаються до будь яких видів експлуатації дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.

Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:

1. встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани) та зібрати всі необхідні підтверджуючі докази;
2. звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків (Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx; Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган місцевого самоврядування).docx);
3. звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав (зразок Файл:Позовна заява про позбавлення батьківських прав.docx) та отримати за результатами розгляду прийняте судом рішення.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою:

1. одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім'ї якої проживає дитина;
2. закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;
3. органу опіки та піклування;
4. прокурора;
5. самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

При розгляді судом справи обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини.

• Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.

Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до частини першої статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, якщо батьки:

• ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
• жорстоко поводяться з дитиною;
• є хронічними алкоголіками або наркоманами;
• вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
• в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Факт застосування до одного з батьків запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, який унеможливлює виконання ним батьківських обов'язків, не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав (постанова Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 362/4847/20).

Справи про позбавлення батьківських прав батька чи матері за загальним правилом розглядає місцевий суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування того з батьків (відповідача), якого хочуть позбавити прав.

Якщо особа, яка подає позов до суду про позбавлення батьківських прав доповнить позовні вимоги стягненням чи зміною розміру аліментів, то заяву можна подавати до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Позови до одного із батьків, якого хочуть позбавити батьківських прав, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням його майна чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Позовна заява про позбавлення батьківських прав обох батьків, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до Закону України "Про судовий збір" (у 2023 році - 1073,80 грн.).

Реквізити для сплати судового збору, формування квитанції або онлайн сплати судового збору на сайті "Судова влада"

До позовної заяви додаються:

• свідоцтво про народження дитини;
• свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу або свідоцтво про розірвання шлюбу (рішення суду про розірвання шлюбу);
• довіреність на представлення інтересів дитини (якщо позов подається опікунською радою або навчальною/медичною установою);
• акт обстеження побутових та житлових умов за адресою проживання дитини;
• висновок органу опіки та піклування про обґрунтованість подачі позову в суд;
• рішення суду про стягнення аліментів (якщо на відповідача були раніше покладені такі зобов’язання);
• відомості з виконавчої служби про наявність боргу за аліментними виплатами, порушення виконавчого провадження, кримінального провадження;
• довідка з навчального закладу (про те, що батька дитини не забирав дитину, не цікавився фізичним, духовним, моральним розвитком дитини)
• судовий вирок (якщо відповідач був засуджений за ухилення від сплати аліментів, нанесення побоїв дитині, неналежне виконання батьківських обов’язків і тощо);
• відомості з органів поліції про факти жорстокого поводження з неповнолітнім або іншим членом сім’ї;
• довідка з наркологічного лікувального закладу про наявність у відповідача захворювань на алкоголізм, наркоманію;
• пояснення, свідчення;
• аудіо-, фото-, відеофайли;
• квитанція про сплату судового збору

Позбавлення батьківських прав стосується тільки дітей, щодо яких є рішення суду. Стосовно інших дітей батьківські права зберігаються.

Мати чи батько, яких було позбавлено батьківських прав, втрачають свої права щодо дитини, які за загальним правилом належать їм як батькам за фактом спорідненості з нею, а саме:

1. втрачають особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд закордон тощо), а також звільняються від обов'язків щодо її виховання;
2. перестають бути законним представником дитини (не можуть як раніше представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах і тощо);
3. втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4. не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);
5. не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо);
6. втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їх дитина може бути усиновлена без їх згоди, як батьків);
7. втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли їх спадкування передбачене заповітом дитини).

Увага! Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

У випадку відсутності передати дитину зазначеним родичам, дитина передається на опікування органу опіки та піклування.Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату.

Згідно статті 168 Сімейного кодексу України мати та батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною.

Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Позбавлення батьківських прав особи, що знаходиться на тимчасово окупованій території, відбувається у такому ж порядку, як і всіх інших.

Особливості такої справи пов’язані з тим, до якого суду необхідно звертатися для розгляду справи. Адже, за загальним правилом, позов про позбавлення батьківських прав подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

На окупованій території українські суди не працюють. Але для кожного населеного пункту, який залишився на цій території, визначений відповідний суд на підконтрольній території, до якого можна звернутися з позовом.

Незначна складність розгляду таких справ пов’язана із викликами відповідача у судове засідання. Для цього суд просто розміщує відповідне оголошення на своєму сайті. У такому випадку не має значення чи прибув відповідач у судове засідання, воно може відбутися і без нього. Якщо позивач також не може особисто бути присутнім у судовому засіданні, бо проживає в іншому місті, то можливо провести розгляд справи у режимі відеоконференції.

Добровільно відмовитися від дитини неможливо! Якщо чоловік не є біологічним батьком дитини – застосовується процедура оспорювання батьківства.

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія» (судово-генетична експертиза), висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні. Водночас, висновки судово-генетичної експертизи суд оцінює з урахуванням положень статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, він суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Однак, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав трапляються випадки, коли батько подає до суду заяву про те, що він не заперечує проти позбавлення батьківських прав. Суд оцінює таку заяву, разом з усіма іншими доказами, а тому навіть у такому випадку потрібно доводити наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право їх поновити в судовому порядку лише у випадку, коли будуть відсутні підстави, які слугували для прийняття судом рішення про позбавлення батьківських прав.

• Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини).
• Постанова Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц.
• Постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків).
• Постанова Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 - щодо обставин, які не є підставою для позбавлення батьківських прав (сам по собі факт реєстрації та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ст. 126-1 КК України (домашнє насильство) не є підставою для позбавлення батьківських прав).
• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 - щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав (позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача).
• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 - щодо підстав для позбавлення батьківських прав (Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав).
• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 - щодо обставин, які свідчать про ухилення від виконання батьківських обов`язків (зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини).
• Постанова Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/4847/20 (факт взяття відповідача під варту 13 липня 2018 року є об'єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов'язків з вказаного часу)
• Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року у справі № 175/1713/20 - щодо наявності правових підстав для позбавлення усиновлювачів батьківських прав відносно малолітньої дитини Постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 [1] (озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об'єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.).