Оскарження права власності в судовому порядку.

Доброго дня!

Чому Ваша мати мала обов'язкову частку - вона була непрацездатна?

Тим не менш, у Вашому випадку ситуація виглядає надійною для Вас як власника будинку, адже оскаржити заповіт та відмову від спадщини матері нереально.

Чи є в них законні підстави для цього?

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України). Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Якщо мати, як спадкоємець першої черги за законом, мала право на обов'язкову частку у спадщині, але незалежно від змісту заповіту добровільно відмовилася від цієї частки на Вашу користь, і відмова була офіційно оформлена нотаріально в рамках процедури спадкування, то вона вже не зможе відкликати відмову.

Теоретично є такі підстави для визнання недійної відмови від спащини у судовому порядку:

1. Якщо мати на момент відмови не усвідомлювала значення своїх дій

2. Якщо відмова була вчинена під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини

Проте, строки для оскарження такої відмови пройшли (строк позовної давності 3 роки) і навряд чи мати надасть докази того, що відбулося 8 років тому.

Оскільки Ваш батько не удочеряв Вашу зведену сестру вона не є спадкоємцем першої черги за законом після Вашого батька. Вона взагалі не має жодного юридичного права претендувати на майно Вашого батька.

В яких випадках це можливо?

Загалом є кілька випадків, коли власник може втратити право власності:

1. Оскарження заповіту. Якщо ваша мати або сестра спробують довести, що заповіт був складений під тиском, шахрайським шляхом або за стану, коли батько не міг розуміти значення своїх дій. Проте, оскільки Ви вже оформили спадщину і минуло 8 років, то термін позовної давності для таких дій закінчився, адже загальний строк у спадкових справах — 3 роки. Крім поновлення строків, їм ще потрібно надати докази того, що заповіт підлягає оскарженню.

2. Скасування спадкування та визнання недійсності вашого права власності, але це також малоймовірно, адже Ви набули спадщину законно, після завершення всіх спадкових процедур.

ОТЖЕ, не сприймайте погроз матері та сестри всерйоз, адже у них немає шансів у суді оскаржити заповіт або іншим чином позбавити права власності на будинок. Це психологічний тиск. В будь-якому випадку - в разі звернення матері до суду - Ви можете найняти адвоката і після виграшу справи перекласти всі судові витрати (в тому числі на юридичну допомогу) на матір.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Віталію!

Чи є в них законні підстави для цього?

Я не бачу законих підстав для позбавлення Вас права власності. Тож, як на мою думку, це погрози, які однозначно не будуть виконані.

По-перше, Ваша матір відмовилась від своєї обов'язкової частки на Вашу користь добровільно.

По-друге, Ваша зведена сестра взагалі не мала права на спадщину у даному випадку.

По-третє, вже давно минули строки звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Статтями 1261-1265 Цивільного кодексу України передбачено П'ЯТЬ черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово.

В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК).

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Вказані особи залучаються до спадкування за обставин, передбачених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не залучаються.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є їхнє проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст. 3 СК сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витрати тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

Спадкоємці 4-тої черги в рамках, передбачених законом, можуть отримати спадщину лише в разі відсутності дітей у померлого, а також відсутності у нього батьків, сестер, рідних братів, бабусь і дідусів та ін., зазначених у законі, родичів.

В яких випадках це можливо?

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ).

До нікчемних заповітів відносяться:

• заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
• вчинені через представника;
• посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
• посвідчені не уповноваженою на це особою;
• секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦКУ);
• посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (стаття 1253 ЦКУ);
• заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦКУ). Однак - чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку, не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦКУ.

Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться нижче).

Чинним цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.

До особливостей спорів про визнання заповіту недійсним відносяться такі:

1. Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача;
2. До вимог про визнання заповітів недійсними застосовується загальний трирічний строк позовної давності;
3. Позивачами виступають спадкоємці за законом, для яких відсутність заповіту породжує право на спадкування. Відповідачами – спадкоємці за заповітом;
4. Не всі загальні підстави недійсності правочину можуть застосовуватися до заповіту як одностороннього правочину, зокрема, ст. 230 ст. 233 ЦК.

Чи може мати відкликати свою відмову на обовязкову частину спадщини?

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття відповідно до статті 1270 ЦК України.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України.

Стаття 225 ЦКУ. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

{Абзац другий частини першої статті 229 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021}

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини

1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

Заява про відмову від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку для її прийняття (стаття 1270 ЦК України). Законодавством не передбачено визначення додаткового строку для відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом.

ОТЖЕ МОЖЕТЕ НЕ ТУРБУВАТИСЯ.

Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести:

1. Відмову, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 225 ЦК України). Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.
2. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).
3. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).
4. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).
5. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ))

Строки позовної давності можуть бути двох видів:

• загальна;
• спеціальна.

Загальний строк позовної давності встановлено у три роки (ст. 257 ЦКУ) -;ВАШ ВИПАДОК.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ст. 267 ЦКУ).

ОТЖЕ, ЯКЩО БУДЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ - НАДАЙТЕ СУДУ ЗАЯВУ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.