Як повернути кошти іноземцю за невиконане замовлення

Доброго утра!

По Вашему вопросу.

Стаття 693 ЦКУ. Попередня оплата товару

1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

2. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

По факту, между Вами заключен договор Купли-продажи, для такого заключения достаточно оплаты по счету-фактуре.

Данная категория дел будет рассматриваться в гражданском процессе (даже не смотря на наличие ФЛП, поскольку Вы физ. лицо, это упраздняет хозяйственную юрисдикцию).

По общему правилу иск подается по месту ответчика.

Да, Вы можете воспользоваться услугами украинского адвоката.

Доброго дня!

продавець надіслав стандартні умови, відомості про товар, гарантійний лист і рахунок-фактуру. - фактично ці документи підтверджують укладання договору поставки. Питання, пов'язані з поверненням передоплати, регламентуються нормами ЦКУ та ГКУ. За загальними правилами зміна й розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 ГКУ). При цьому в законодавстві передбачено декілька варіантів для повернення передоплати.

Варіант 1

Повернення передоплати за домовленістю сторін. Це, мабуть, найбезпроблемніший варіант, при якому сторони доходять згоди про те, що передоплату буде повернено й зобов'язання за договором припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГКУ).

Сторона договору, що одержала пропозицію про зміну або розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 ГКУ).

Зміна або розірвання договору відбувається в тій самій формі, що й договір, який змінюється чи розривається, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає зі звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦКУ).

Варіант 2

Повернення передоплати через неможливість виконання зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 205 ГКУ господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. Наприклад, таке можливо, якщо зважаючи на об'єктивні обставини продавець не може поставити покупцеві передбачений договором товар.

У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка, зі свого боку, має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ч. 2 ст. 205 ГКУ).

Варіант 3

Повернення передоплати внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання. Зазвичай вимогу про повернення передоплати висуває покупець, якого не влаштовує порядок виконання зобов'язань продавцем.

Зокрема, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу в разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 665 ЦКУ).

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦКУ, пп. 1 ч. 1 ст. 611 ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦКУ).

Якщо в результаті прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦКУ).

У результаті односторонньої відмови від зобов'язання частково чи в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч. 3 ст. 615 ЦКУ), а сам договір вважається зміненим або розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦКУ).

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦКУ). Такі зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлено характером його зміни.

У кожному з розглянутих вище варіантів, якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неотримання відповіді в установлений (двадцятиденний строк) з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 ГКУ).

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності цим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч. 5 ст. 188 ГКУ, ч. 3 ст. 653 ЦКУ). І в цьому випадку особливу увагу слід приділити дотриманню строків позовної давності.

Позовна давність

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦКУ).

Загальну позовну давність установлено тривалістю в три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

Для окремих видів вимог законом може бути встановлено спеціальну позовну давність: скорочену або більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ).

Позовна давність, установлена законом:

• може бути збільшена за домовленістю сторін. При цьому договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦКУ);

• не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення строків, установленими ст. ст. 253 – 255 ЦКУ.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила його (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦКУ за зобов'язаннями з визначеним строком виконання відлік позовної давності починається із закінченням строку виконання. У таких правовідносинах перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконано (п. 4.2 Постанови № 10).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦКУ зобов'язання, строк виконання якого визначено вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, якщо в договорі зазначено конкретну дату або строк, протягом якого контрагент зобов'язаний виконати свої зобов'язання, або ж подію, після якої він зобов'язаний це зробити, відлік позовної давності починають з наступного дня після такої дати (строку, події).

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, відлік позовної давності починають від дня, коли в кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

У таких випадках кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору чи актів цивільного законодавства. Отже, відлік позовної давності за зазначеними зобов'язаннями починають з восьмого дня після пред'явлення вимоги.

Перебіг строку позовної давності зупиняється (ч. 1 ст. 263 ЦКУ):

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, установлених законом. На думку ВГСУ, такою підставою є Закон № 2864 (п. 7 Інформаційного листа ВГСУ від 13.02.2002 р. № 01-8/152);

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

У зазначених випадках перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин (ч. 2 ст. 263 ЦКУ).

Перебіг позовної давності переривається в разі вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦКУ).

До таких дій, зокрема, належать (п. 23 Листа ВГСУ № 01-8/211, пп. 4.4.1 Постанови № 10):

• повне або часткове визнання претензії;

• зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а також прохання боржника про таку зміну договору;

• письмове прохання відстрочити сплату боргу (в "предоплатному" випадку, мабуть, прохання продавця про відстрочення поставки товару);

• підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, який минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховують (ч. 3 ст. 264 ЦКУ).

Також необхідно враховувати порядок визначення підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Так, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, установлює Закон України "Про міжнародне приватне право".

Стаття 2 указаного Закону передбачає, що цей Закон застосовують, зокрема, до питань підсудності судам України справ з іноземним елементом, що виникають у сфері приватноправових відносин.

У статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" перелічено випадки, за яких суди можуть приймати до свого провадження й розглядати будь-які справи з іноземним елементом. Зокрема, до спорів, які випливають із договорів поставки, можна зарахувати такі випадки:

– якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, перелічених у статті 77 цього Закону (випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України);

– якщо на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача;

– в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому варто пам'ятати, якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж установлені цим Законом, застосовують правила цього міжнародного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, якщо в частинах ІІ – V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подають, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подають у суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філіал.

Відповідно до пп. "б" ч. 2 зазначеної статті суди Договірної Сторони компетентні також у випадках, коли на її території виконане чи повинно бути повністю або частково виконане зобов'язання з договору, що є предметом спору.

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом іншому суду, ніж суд України, то в разі звернення з позовною заявою щодо вирішення спору до господарського суду України такий суд відмовляє у відкритті провадження у справі; якщо провадження у справі суд уже помилково відкрив – таке провадження закривають за клопотанням однієї із сторін або за ініціативою суду (аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 910/22947/17 тощо).

Якщо жодних домовленостей щодо підсудності спору сторони не досягали, то позов до суду України може бути подано, якщо на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача, або на її території виконане чи повинно бути повністю або частково виконане зобов'язання з договору, що є предметом спору.

Водночас варто пам'ятати, що в разі, якщо між державами, резидентами яких є особи, між якими виник спір, урегульовано між собою питання визначення підсудності спорів між такими особами шляхом укладення міжнародного договору, що відрізняється від загальних норм, застосовують положення такого договору.

До прикладу, у постанові від 05.06.2019 р. у справі № 910/5430/18 Верховний Суд зазначив: "Положення Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року, ратифікованої Україною 10.11.94 р., є загальними нормами, Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, ратифікований 22.11.95 р., є спеціальним.

Враховуючи правила вирішення темпоральних колізій норм права, до даних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах".

Судова практика вирішення спорів щодо договорів поставки з іноземним контрагентом:

Так, за змістом статей 365 і 366 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права й обов'язки, що й громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, установлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" установлено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрали сторони, якщо інше не передбачено законом.

Отже, якщо сторони в договорі поставки домовилися, що зміст цього договору регулюється правом України, то, відповідно, суди застосовують до спірних правовідносин положення законодавства України.

Відповідно до аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень щодо спорів, які випливають із договорів поставки, у тому числі укладених з іноземним контрагентом, найпоширенішими є позови про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Водночас, якщо договір укладають з іноземним контрагентом, то зазвичай валютою розрахунку встановлюють іноземну валюту. Тож у разі виникнення спору між сторонами договору щодо оплати виникає питання, у якій валюті просити суд стягнути заборгованість.

У постанові від 04.07.2018 р. у справі № 761/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд установлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не має права змінювати грошовий еквівалент зобов'язання та в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Щодо доведення в суді факту постачання товару, що досить часто заперечує відповідач, то такий факт доводиться відповідними первинними документами, які також можуть визначати сторони в договорі поставки (жодних особливостей стосовно іноземних контрагентів у цьому питанні законодавством України не передбачено).

Водночас для належного визначення, які саме це мають бути документи, цікавою є постанова від 30.01.2019 р. у справі № 911/5358/14, у якій Верховний Суд зробив такі висновки:

"За висновком суду апеляційної інстанції, надані позивачем видаткові накладні, складені на виконання умов договору від 28.12.2012 № 2012/28/12-1, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки містять усі належні реквізити, необхідні для їх оформлення, а відтак засвідчують факт здійснення господарських операцій, відображених у них. Зазначених документів достатньо для висновку про реальність здійснення вказаної у них господарської операції. Тоді як вказані судом першої інстанції інші документи (товарно-транспортні накладні, листування сторін, документи на вантаж тощо) не мають жодного значення, оскільки не несуть в собі фінансово-господарського навантаження для господарської операції.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду, вважаючи його таким, що не відповідає визначеним у ст. 2 ГПК України завданням та основним засадам господарського судочинства";

"Для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції";

"Позивач повинен був подати документи, які б переконливо свідчили про реальність здійсненої ним господарської операції з придбання цього товару у ТОВ "Трейд груп стиль" та його подальшої поставки відповідачу. У таких документах мало б бути відображено умови реалізації цих господарських операцій, з урахуванням специфіки майна, що поставлялось, місця його виготовлення та місцезнаходження, вчинених дій, спрямованих на його придбання у виробника, існування у сторін необхідних умов для досягнення мети цих господарських операцій (наявність управлінського персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів) тощо.

Зважаючи на те, що документів, які могли б підтвердити зазначені обставини, матеріали справи не містять, суд першої інстанції обґрунтовано вказав про відсутність підстав для висновку, що спірний товар був придбаний позивачем у ТОВ "Трейд груп стиль", що спростовує доводи позивача про подальшу поставку цього товару відповідачу на підставі Договору. Доводи касаційних скарг в цій частині є обґрунтованими, як і твердження скаржників про те, що один лише факт наявності у позивача видаткових накладних та рахунків-фактур з посиланням на поставку товарів, виписаних від імені ТОВ "Трейд груп стиль", не підтверджує реальність господарських операцій з ним, за умови існування інших обставин, які свідчать про недостовірність інформації, вказаної у цих документах".

Оцініть консультацію юриста, яка Вам найбільше допомогла.

У разі необхідності - звертайтеся через контакти в моєму профілі або через Звернутися біля фото.

Всього доброго!

Щасти Вам!

Добрый день!

1. Если речь идет о субъектах хозяйствования, то это должен быть договор поставки (ч. 3 ст. 265 Хозяйственного кодекса Украины). Если же товар реализуется нехозяйствующим субъектам, необходимо составлять договор купли-продажи (ч. 6 ст. 265 ХКУ).

Действующим законодательством определено, что субъектами хозяйствования являются юридические лица, осуществляющие хозяйственную деятельность и зарегистрированные в установленном законом порядке, а также государственные, коммунальные и прочие предприятия и предприниматели (ч. 2 ст. 55 ХКУ).

Целью приобретения товара является использования его в хозяйственной деятельности (например, для производства собственного товара или дальнейшей продажи). То есть товар должен предназначаться для ведения предпринимательской или иной деятельности, не связанной с личным потреблением.

При покупке товара не для коммерческого использования, заключается договор купли-продажи.

2. Порядок определения подсудности судам Украины дел с иностранным элементом

Порядок урегулирования частноправовых отношений, которые хотя бы через один из своих элементов связаны с одним или несколькими правопорядками, другими, нежели украинский правопорядок, устанавливает Закон Украины "О международном частном праве".

Статья 2 данного Закона предусматривает, что настоящий Закон применяется, в частности, к вопросам подсудности судам Украины дел с иностранным элементом, возникающим в сфере частноправовых отношений.

В статье 76 Закона Украины "О международном частном праве" перечислены случаи, при которых суды могут принимать к своему производству и рассматривать любые дела с иностранным элементом. В частности, к спорам, вытекающим из договоров поставки, можно отнести такие случаи:

– если стороны предусмотрели своим соглашением подсудность дела с иностранным элементом судам Украины, кроме случаев, предусмотренных в статье 77 настоящего Закона (случаи исключительной подсудности дел с иностранным элементом судам Украины);

– если на территории Украины находится филиал или представительство иностранного юридического лица – ответчика;

– в других случаях, определенных законом Украины и международным договором Украины.

если стороны предусмотрели своим соглашением подсудность дела с иностранным элементом другому суду, нежели суд Украины, то в случае обращения с исковым заявлением о разрешении спора в хозяйственный суд Украины такой суд отказывает в открытии производства по делу; если производство по делу судом уже ошибочно открыто – такое производство закрывается по ходатайству одной из сторон или по инициативе суда.

Если никакие договоренности касательно подсудности спора сторонами не достигались, то иск в суд Украины может быть предъявлен, если на территории Украины находится филиал или представительство иностранного юридического лица – ответчика, или на ее территории исполнено или должно быть полностью или частично исполнено обязательство из договора, являющегося предметом спора.

По смыслу статей 365 и 366 ХПК Украины иностранные лица имеют такие же процессуальные права и обязанности, что и граждане Украины и юридические лица, созданные согласно законодательству Украины, кроме исключений, установленных законом или международным договором, согласие на обязательность которого предоставлено Верховной Радой Украины.

Что касается доказывания в суде факта поставки товара, который достаточно часто отрицается ответчиком, то такой факт доказывается соответствующими первичными документами, которые также могут определяться сторонами в договоре поставки (никакие особенности в отношении иностранных контрагентов по данному вопросу законодательством Украины не предусмотрены).

Вывод:

1. Иностранное юридическое лицо имеет такие же права в Украине, как и украинское.

Можно обращаться за помощью к украинскому адвокату.

2. Спор в Вашем случае будет рассматриваться в хозяйственном суде.

Доброго дня!

У Вашому випадку оплачений рахунок підтверджує факт укладання договору.

Якщо доставка товару не відбулась , направте претензію продавцю поштою з врученням згідно ст. 530 ЦК України, через 30-ть днів з моменту відправки (на поштовому штемпелі) подайте на продавця до Українського суду ,за місцем продавця.

Цивільний процесс буде, заручіться послугами адвоката ,аби він оформлював і подавав документи до суду. Також іноземцю необхідно видати довіреність на адвоката з нотаріальним перекладом на укр.мову.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Добрий день, Тетяна!

Треба подавати позовну заяву до господарського суду за місцем реєстрації ФОП.

Місце реєстрації ФОП, Ви можете дізнатися безкоштовно за посиланням:

https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб’єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його у строк встановлений договором, або законом.

Всього доброго, успіхів Вам!

Доброго Дня

Щодо вашого питання

Юридична особа іноземної держави набуває прав та обов’язків відповідно до законодавства країни її резидентства.

Згідно зі ст. 32 Закону № 2709 зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

При цьому згідно зі ст. 44 Закону № 2709 у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої та третьої ст. 32 цього Закону, а стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, для договору з надання послуг є виконавець.

ФОП — резидент мала надати послуги іноземній юридичній особі, при цьому про укладений договір і вибір права для його регулювання не йдеться, то застосовувати до таких правовідносин слід матеріальне право України, чинне законодавство не забороняє фізичній особі — резиденту України надавати послуги юридичній особі — нерезиденту.

Відповідно до ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Згідно зі ст. 42 ГКУ підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб’єктами господарювання, зокрема, визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Чинне законодавство не регулює порядок документального оформлення таких правовідносин, а тому з точки зору логіки достатньо буде укласти з нерезидентом договір, виставити йому рахунок та отримати кошти. Навіть якщо таке документальне оформлення не буде здійснено, це не вважатиметься порушенням, яке тягне застосування відповідних санкцій до фізичної особи, Отримані кошти від нерезидента фізична особа повинна включити до своєї річної податкової декларації та сплатити з них 18 % ПДФО та 1,5 % ВЗ.

Відповідно до ст. 570 ЦКУ завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Таким чином, завдаток може бути застосований для забезпечення виконання грошового зобов’язання. І з великим припущенням — для забезпечення іншого, не грошового зобов’язання. У тому й ризик щодо ситуації, описаної у запитанні.

Згідно зі ст. 635 ЦКУ попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Отже, за попереднім договором виникає зобов’язання укласти основний договір, а не грошове зобов’язання за основним договором. Грошове зобов’язання, в рахунок виконання якого був виданий завдаток, виникає лише за основним договором.

Усе це дає змогу тлумачити завдаток як частину платежу за основним договором, тобто за договором купівлі-продажу. А це у свою чергу робить завдаток доходом продавця за основним договором.

Визначення терміна «дохід» наведено у пп. 14.1.54 ст.14 ПКУ, відповідно до якого дохід з джерелом походження з України — це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Якщо абстрагуватися від необов’язковості ведення бухобліку фізичними особами, то слід визнати, що завдаток, отриманий фізичною особою в рахунок оплати їй за договором купівлі-продажу нерухомого майна, цілком відповідає визначенню доходу. А отже, завдаток, який визнається в такому разі доходом та виплачується фізичній особі податковим агентом — юридичною особою, є тією базою, з якої мають бути утримані ПДФО та ВЗ і сплачені до бюджету.

Відповідно до ст. 571 ЦКУ правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, є такими:

якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Отже, за загальним правилом у разі укладення основного договору, що є зобов’язанням за попереднім договором, завдаток не підлягає поверненню, а зараховується у сплату за основним договором. Якщо такий механізм застосування завдатку передбачений у попередньому договорі, то обов’язок юридичної особи — покупця як податкового агента, тобто обов’язок нарахувати, утримати та сплатити до бюджету ПДФО і ВЗ, виникає на момент сплати завдатку продавцю.

Відповідно до ст. 599 ЦКУ зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто Іноземна компанія вільно може предявляти позов до ФОП та стягувати сплачені кошти та неустойку, штрафні санкції тощо а також включати статтю оплата правничої допомоги за послуги адвоката у господарський суд за місцем реєстрації ФОП (яке зазначене в документах, договорі, рахунку, тощо) звірити з актуальними даними ви зможете за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search

Успіхів

Договір ніякий не підписувався. Потрібно дізнатись що робити іноземцю, який порядок дій, чи може він звернутись до укр адвоката для представництва його інтересів. В який саме суд звернутись (юрисдикція і підсудність) і з яким позовом.

изначально нужно отправить претензию на возврат денег а потом обратиться в суд при условии невыполнения договоренностей

так одна сторона отправила все необходимое для договора а вторая сторона согласилась - договор считается заключенным

ин. компания конечно может обратиться к адвокату

хозяйственный спор\суд

ДОДАТКОВО:

1) продавець надіслав стандартні умови, відомості про товар, гарантійний лист і рахунок-фактуру - що саме вказано в гарантійному листі (зобов'язання поставити товар)?

2) На підставі рахунку був здійснений переказ коштів з іншої країни. - є банківська виписка? що зазначено в призначенні платежу?

3) Однак після цього укр ФОП не здійснив доставку і не повернув кошти, на будь-які повідомлення не реагує. - куди надсилалися повідомлення, є їх копії?

4) Потрібно дізнатись що робити іноземцю, який порядок дій, чи може він звернутись до укр адвоката для представництва його інтересів. - починати потрібно з претензії (на електронну та юридичну адресу ФОП), також доцільно подати на нього скаргу в податкову, а вже у разі відсутності позитивного результату - подавати позов до госоподарського суду за місцезнаходженням ФОП.

Оцініть консультацію юриста, яка Вам найбільше допомогла.

У разі необхідності - звертайтеся через контакти в моєму профілі або через Звернутися біля фото.

Всього доброго!

Щасти Вам!

Господарський процесуальний кодекс України (ЦПК; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text):

"Глава 2. Юрисдикція

§ 1. Предметна та суб’єктна юрисдикція господарських судів

Стаття 20. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів

1. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем,...".

Отже, ЦПК прямо виключає юрисдикцію, підсудність справи за правочином, стороною якого є фізична особа не підприємець, як в даному випадку, тому, як я вважаю, спір підлягає вирішенню в порядку загального судочинства, позов слід подавати до цивільного суду за місцем знаходження ФОП; предмет позову - відшкодування збиткіів:

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text):

"Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом...

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:...

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;...

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);...".

Стосовно права, яке підлягає до застосування. Закон України "Про міжнародне приватне право" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text):

"Стаття 32. Зміст правочину...

3. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження." -

тобто, до застовування підлягає право, законодавство України.