В який спосіб отримати право на оренду зем ділянки в цьому випалку, в порядку якого судочинства звертатись в суд,з яким позовом і до кого?

Як я розумію, сплати за майно не було? Насправді питань дуже багато, наприклад, якщо договіор купівлі-продажу оформлено не було, то що сталося з майном після ліквідації. куди його "засунув" арбітражний керуючий?

По земілі нема сенсу поки що звертатися до суду, поки нема офіційної відмови сесії міськради...

Тому якщо цікаво, давайте поспілкуємося, ббо наразі замало інформації, щоб вирішити, який точно порядок дій для набуття права власності на майно, та потім оренду

Добрий день, Тетяна!

Теоретично можна спробувати вирішити це питання шляхом отримання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно

Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.Умови на яких базується право власності за набувальною давністюПраво власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним:добросовісне володіння;відкрите володіння;безперервне володіння;тривале володіння;наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;законність об`єкта володіння;відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків.

При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.Володіння визначається відкритим якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння.

Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.Володіння визначається безперервним якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю..

Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністюВраховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України про те, що правила статті 344 даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року.При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року.

Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.Враховуючи положення статей 16,344 396 Цивільного кодексу України,до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави.

Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 Цивільного кодексу Україниза наявності відповідних заперечень з боку відповідача.Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Дякую. А окремо визнати право на оренду земельної ділянки, на якій розміщено це майно, неможливо? Треба все ж йти спочатку через оформлення власності на майно?

Нет, не выйдет... для обращения в суд нужны основания, нужен сам предмет спора... в подобных правоотношениях, это решение горсовета про отказ в разрешении на заключение договора аренды, которое и является предметом обжалования

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом наведеної норми права, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.

Ознака добросовісності присутня у тому випадку, коли володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у Постанові від 27.09.2018р., по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.2018р., по справі № 683/2047/16-ц.

Отже, для застосування набувальної давності добросовісний набувач має довести, що майно, яким він заволодів, є чужим, тобто належить іншій особі, а у самого добросовісного набувача на момент заволодіння майном були відсутні передбачені законом підстави для набуття власності на нього і він не знав і не міг знати про це. До того ж, таке заволодіння має бути правомірним. Застосування до набувальної давності презумпції добросовісності не відповідає буквальному змісту ст. 344 ЦК, оскільки в силу ч. 5 ст. 12 ЦК презумпція добросовісності діє тоді, коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного здійснення особою свого права (частини 1, 3 ст. 388 ЦК), тоді як ст. 344 ЦК вказує на правомірні дії щодо добросовісного заволодіння чужим майном.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. До цього висновку дійшов Верховний Суд України в Постанові від 27.09.2018р., по справі № 571/1099/16-ц.

Тетяна!

"Дякую. А окремо визнати право на оренду земельної ділянки, на якій розміщено це майно, неможливо? Треба все ж йти спочатку через оформлення власності на майно?"

Окремо оформити оренду на ділянку землі не вийде у зв'язку з війною, та й взагалі найближчим часом можливо не вдасться!

З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану!

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 р. № 2145-IX визначено особливості регулювання земельних відносин на час дії воєнного стану.

Серед яких, зокрема:

Укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27 і 28 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України".

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності можуть надаватися в оренду лише для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір оренди землі не може бути поновлений, укладений на новий строк і припиняється зі спливом строку, на який його укладено.

Земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності не проводяться. Водночас, земельні торги, які були оголошені і не завершені, вважаються скасованими.

Доброго дня!

Виходячи з суті , якщо провадження про банкрутство все ж було відкрито та призначений арбітражний керуючий, керуючий санацією , ліквідатор( це все одна посадова особа), було винесено рішення господарського суду та на підставі нього були внесені відомості до Реєстру юр. осіб про тимчасового керівника - саме з того моменту ліквідатор став тимчасовим розпорядником майна на підприємстві, мав право підпису документів , мав задовольнити вимоги кредиторів та розпорядитися майном для забезпечення процедур відновлення платоспроможності боржника. На той момент нотаріус міг вільно посвідчити договір купівлі - продажу , якщо ліквідатор був присутнім , бо він і був розпорядником майна банкрута -тимчасовим керівником і мав право підпису. Згідно рішення суду про його призначення на ліквідацію підприємства.

Нотаріус вчинив не вірно , тим самим значно ускладнив процедуру.

Тепер Вам необхідно , дізнатися чи завершено реалізацію майна підприємства ліквідованого і чи точно воно припинено.

Рекомендую після завершення воєнного стану в Україні подати клопотання до земельного відділу міської ради про надання земельної ділянки за потрібною адресою, такого-то розміру та цільового призначення .

Нехай розглядають , встановлюють власника , а може вона і справді вільна , нададуть вам відповідь, або буде рішенння ради сесії про надання , або відмову тоді їх письмові рішення можна оскаржити та зобов язати вччинити ті чи інші дії.

ПОЗОВ буде до голови тієї ради на території якої знаходиться ділянка землі , а також до обласного управління Держгеокадастру у той суд де перебуває розташована ділянка.

Якщо підприємство ліквідовано шляхом припинення земля мала бути , комусь реалізована, або ж передана у комунальну власність територіальної громади, а громада вже могла чи може розпорядитись нею, шляхом передачі у власність, оренду, постійне користування.

Ці факти вам необхідно вам встановити.

---

ЩОДО ПОРЯДКУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ:

уряд та парламент працюють над спрощенням бюрократичних процедур. 24 березня Верховна Рада ухвалила Закон України № 7178 про забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану.

Згідно з новими нормами, спрощується передача в користування земель комунальної власності та терміном на рік автоматично подовжуються договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення,

зміни вносить новий закон:

Орендні земельні відносини автоматично продовжуються на один рік без внесення відомостей у відповідні реєстри.

Районні військові адміністрації можуть передавати в оренду строком до одного року державні та комунальні земельні ділянки с/г призначення для ведення с/г виробництва. Орендна плата не може перевищувати 8% нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Для визначення розміру орендної плати застосовуватиметься середня нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по області.

Для земельних ділянок, переданих районними військовими адміністраціями, встановлюються жорсткі обмеження щодо їх цільового використання, зокрема щодо зміни складу угідь, передачі ділянок у суборенду, будівництва, зміни цільового призначення земельної ділянки тощо.

Договори оренди такої землі укладаються лише на один рік в е-формі без проведення торгів. Їх не можна буде поновлювати або укладати на новий строк.

Право оренди землі, переданої в оренду військовою адміністрацією, не підлягатиме держреєстрації.

Передача с/г землі, яка перебуває у постійному користуванні державних та комунальних підприємств, установ, організацій, і на якій відсутні посіви, здійснюється за письмовим погодженням керівника відповідного державного, комунального підприємства, установи, організації, при чому право постійного користування земельними ділянками не припиняється.

На час воєнного періоду забороняються:

– безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність; – формування земельних ділянок (крім тих, що передаються в оренду військовими адміністраціями); – земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок державної, комунальної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому земельні ділянки державної, комунальної власності сільськогосподарського призначення, права оренди, емфітевзису щодо яких були виставлені на земельні торги, але переможець у яких не визначений, підлягають передачі в оренду військовими адміністраціями.

Скасовуються незавершені земельні торги щодо набуття права оренди с/г землі державної та комунальної власності. Оголошувати нові забороняється.

Користувачам с/г землі на один рік надається право передавати свої права землекористування іншим аграрним виробникам, які забезпечені необхідними матеріально-технічними, фінансовими та трудовими ресурсами. Районні військові адміністрації отримують повноваження щодо здійснення реєстрації договорів про передачу прав землекористування шляхом ведення відповідних реєстраційних книг.

Ваша ситуацію є складною, рекомендую залучити державного адвоката для представництва у суді та інші представницькі дії 0 800 213 103 , Вам знайдуть регіонального адвоката з земельних питань.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Добрий день, Тетяна!

"2. Якщо потрібно ще визнавати право власності на нерухомість, то також в який суд, до кого і з яким позовом ( зважаючи що підприємство власник ліквідований, договір купівлі -продажу неукладений.)"

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені:

• у позасудовому порядку;
• до суду.

ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ ДО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА І У РАЗІ ОТРИМАННЯ ВІДМОВИ, ОСКАРЖУВАТИ РІШЕННЯ ПРО ВІДМОВУ, ШЛЯХОМ:

1) Позасудовий порядок оскарження:

Нормативна база:

• Цивільний кодекс України
• Кодекс адміністративного судочинства України
• Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
• Закон України "Про звернення громадян"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
• Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок)
• Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141
• Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 09 січня 2020 року № 71/5

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів (стаття 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1. на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ( крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
2. на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги:

1. на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;
2. на дії або бездіяльність суб’єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін’юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін’юстом. Склад колегій затверджується Мін’юстом чи відповідним територіальним органом.

Розгляд Колегією скарги здійснюється в такій послідовності:

1) доповідь посадової особи Мін'юсту чи відповідного територіального органу по суті скарги, відповіді на питання членів Колегії;

2) надання усних пояснень по суті скарги скаржником, державним реєстратором, іншими особами, запрошеними на засідання Колегії, а також представниками неурядових організацій, що представляють та захищають інтереси бізнесу в Україні, у тому числі представниками Ради бізнес-омбудсмена, відповіді на питання членів Колегії;

3) обговорення Колегією скарги;

4) винесення членом Колегії на голосування проєкту рішення за результатом розгляду скарги;

5) голосування Колегією за результатом розгляду скарги.

Особи, запрошені на засідання Колегії, а також представники неурядових організацій, що представляють та захищають інтереси бізнесу в Україні, мають право бути присутніми на засіданні Колегії виключно під час надання усних пояснень по суті такої скарги.

Посадові особи Мін'юсту чи відповідного територіального органу можуть бути присутні на засіданні Колегії з дозволу головуючого на засіданні Колегії.

За результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні. Якщо половина від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні, проголосувала за рішення, а решта проголосувала проти або утрималася, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосував головуючий на засіданні.

Висновок Колегії має містити:

• дату та місце проведення засідання Колегії;
• перелік членів Колегії, які брали участь у засіданні, на якому прийнято рішення за результатом розгляду скарги;
• реквізити та суть скарги;
• рекомендації щодо задоволення (відмови у задоволенні) скарги;
• мотиви рішення Колегії у стислому викладенні;
• мотиви рішення Колегії у розгорнутому викладенні, зокрема відомості про наявність (відсутність) обставин, які мають значення для розгляду скарги, та відомості про наявність (відсутність) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, що оскаржуються;
• результати голосування ("за", "проти", "утримався") членів Колегії.

Висновок Колегії підписують усі члени Колегії, які брали участь у засіданні, на якому прийнято рішення за результатом розгляду скарги. Якщо внаслідок звільнення члена Колегії, який брав участь у відповідному засіданні Колегії, його тимчасової непрацездатності або з інших причин, пов'язаних з відповідним членом Колегії, висновок Колегії не може бути ним підписаний, у висновку зазначається причина такого непідписання. Якщо через відповідні причини кількість членів Колегії, які підписали висновок, є меншою ніж кількість, необхідна відповідно до абзацу другого цього пункту для прийняття Колегією рішення, Мін'юст, відповідний територіальний орган забезпечує новий розгляд скарги Колегією в іншому складі.

Форма скарги:

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

• повне найменування (ім’я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
• реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;
• зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності (яким реєстратором прийнято рішення та з яких підстав) та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;
• викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
• відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
• відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді скарги, а також спосіб, в який скаржник та/або представник бажає отримати повідомлення про розгляд скарги по суті (в один з таких способів: телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); шляхом перегляду оголошення на офіційному веб-сайті Мін’юсту; засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги);
• підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності).Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.При засвідченні копій документів, що додаються до скарги, на таких копіях проставляється особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, відмітка «Згідно з оригіналом», дата засвідчення копії. В разі подачі скарги від юридичної особи на копіях проставляється печатка (за наявності).

У разі повідомлення особами, що беруть участь у розгляді скарги у сфері державної реєстрації колегіально, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того самого предмета, з тих самих підстав, про які зазначено у відповідній скарзі, такі особи подають колегії засвідчену копію відповідного судового рішення.

Строк розгляду скарги:

Розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Перевірка підстав для відмови у задоволені скарги:

Мін’юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

• оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;
• наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;
• наявність інформації про судове провадження у зв’язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;
• наявність рішення Мін’юсту чи його територіального органу з такого самого питання;
• здійснення Мін’юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;
• подання скарги особою, яка не має на це повноважень;
• закінчення встановленого законом строку подачі скарги;
• розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін’юсту чи його територіального органу.

Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін’юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови.Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

Розгляд скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону:

У разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін’юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін’юстом скарги у сфері державної реєстрації не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін’юстом невідкладно без розгляду її колегіально.

Рішення за результатами розгляду скарги:

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення у формі наказу про:

• відмову в задоволенні скарги;
• задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

1. скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги (рішення приймається виключно Міністерством юстиції України);
2. скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;
3. виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;
4. усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;
5. тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;
6. анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав (рішення приймається виключно Міністерством юстиції України);
7. притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України (рішення приймається виключно Міністерством юстиції України);
8. направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено (наприклад, особа дізналась про факт незаконної перереєстрації нерухомого майна, яке знаходиться у її власності, на іншу особу, тощо).

Підстави для відмови у задоволенні скарги:

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

• скарга оформлена без дотримання встановлених вимог;
• на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;
• наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;
• наявна інформація про судове провадження у зв’язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;
• є рішення цього органу з того самого питання;
• в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;
• скарга подана особою, яка не має на це повноважень;
• закінчився встановлений законом строк подачі скарги;
• розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;
• державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Оскарження:

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Наслідки скасування судом рішення Мінюсту:

У разі скасування судом рішення Мін’юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін’юст забезпечує:

• повторний розгляд такої скарги відповідно до Порядку;
• внесення не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення відповідних відомостей до реєстрів відповідно до закону (у разі скасування судом рішення Мін’юсту про задоволення скарги у сфері державної реєстрації).

2) Судовий порядок:

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені в суді:

Нормативна база:

• Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ)
• Закон України "Про судовий збір"
• Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ"

Кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАСУ).

Позовна заява в порядку адміністративного судочинства пред’являється до суду першої інстанції - місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди) та окружні адміністративні суди), апеляційні адміністративні суди, Верховний Суд, - до компетенції якого віднесено розгляд і вирішення адміністративної справи.

За загальним правилом, звернутися до суду з адміністративним позовом можна протягом 6 місяців з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАСУ).

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб’єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб’єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАСУ).

Статтею 286 КАСУ передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Форма і зміст позовної заяви:

Позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити (стаття 160 КАСУ):

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

До позовної заяви додаються:

1) документ про сплату судового збору (за необхідності);

2) документ, що підтверджує повноваження представника (якщо позовну заяву подає представник);

3) копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи, докази надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення іншим учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси, копії позовної заяви та доданих до неї документів.

У разі подання до суду документів в електронній формі суб’єкт владних повноважень зобов’язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Строки розгляду справи судом:

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через 60 днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті (стаття 193 КАСУ).

Порядок оскарження:

Рішення суду першої інстанції може бути повністю або частково оскаржено в апеляційній інстанції протягом 30 днів з дня проголошення постанови адміністративного суд (протягом 15 днів з дня проголошення ухвали), в окремих випадках протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційній інстанції протягом 30 днів після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися"!

Всього доброго!

- ТРЕБА СПОЧАТКУ ЙТИ ШЛЯХОМ ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМІСТЬ.

ОРЕНДА ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ НЕ НАДАСТЬ ПРАВО НА ЗНЕСЕННЯ СКЛАДУ ТА НА БУДІВНИЦТВО.

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 3-4, ст.27):

Земельний кодекс України | від 25.10.2001 № 2768-III (rada.gov.ua)

"Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття прав власності, господарського відання, оперативного управління на об’єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об’єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній

1. У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача такого об’єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об’єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об’єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об’єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

2. У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об’єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об’єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об’єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об’єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

3. У разі набуття державою права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва комунальної власності, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить до держави без зміни її цільового призначення. У разі якщо у власності територіальної громади перебувала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до держави переходить право власності на таку частку. Вимоги цього абзацу не поширюються на земельні ділянки комунальної власності, які відповідно до закону не можуть передаватися у державну власність.

У разі набуття територіальною громадою права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва комунальної власності іншої територіальної громади, розміщений на земельній ділянці комунальної власності такої іншої територіальної громади, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить до територіальної громади, яка набуває у власність відповідний об’єкт, без зміни її цільового призначення. У разі якщо у власності територіальної громади перебувала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до територіальної громади, яка набуває у власність відповідний об’єкт, переходить право власності на таку частку.

У випадках, визначених абзацами першим - другим цієї частини, рішення відповідних органів про передачу об’єкта нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкта незавершеного будівництва до державної, комунальної власності мають передбачати передачу права власності на земельну ділянку, на якій розміщений відповідний об’єкт, із зазначенням її кадастрового номера.

У разі набуття територіальною громадою права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва державної власності, розміщений на земельній ділянці державної власності, орган місцевого самоврядування зобов’язаний протягом 30 днів звернутися до відповідного органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з клопотанням про передачу земельної ділянки у комунальну власність у порядку, передбаченому статтею 117 цього Кодексу. Орган виконавчої влади зобов’язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання передати її у комунальну власність. У разі якщо у власності держави перебувала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, у власність територіальної громади передається така частка. Вимоги цього абзацу не поширюються на земельні ділянки державної власності, які відповідно до закону не можуть передаватися у комунальну власність.

4. У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об’єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

5. У разі переходу права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва державної власності, що розміщений на земельній ділянці державної власності, яка перебуває у постійному користуванні попереднього суб’єкта права оперативного управління, господарського відання на такий об’єкт, право постійного користування земельною ділянкою переходить особі, до якої перейшло право оперативного управління, господарського відання на такий об’єкт, крім випадків, коли на земельній ділянці розміщені інші об’єкти нерухомого майна.

У разі переходу права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва комунальної власності, який розміщений на земельній ділянці комунальної власності, яка перебуває у постійному користуванні попереднього суб’єкта права оперативного управління, господарського відання на такий об’єкт, право постійного користування земельною ділянкою переходить особі, до якої перейшло право оперативного управління, господарського відання на такий об’єкт, крім випадків, коли на земельній ділянці розміщені інші об’єкти нерухомого майна.

У разі якщо на земельній ділянці державної, комунальної власності, на якій розміщений об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, право оперативного управління, господарського відання на який переходить від однієї особи до іншої, розміщений інший об’єкт нерухомого майна, набувач права оперативного управління, господарського відання має право вимагати від органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, а також попереднього землекористувача поділу земельної ділянки із виділенням частини земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт і яка необхідна для його обслуговування, в окрему земельну ділянку та передачі її йому у постійне користування (крім випадків, коли набувач права оперативного управління, господарського відання на такий об’єкт не може набувати земельну ділянку у постійне користування).

У разі набуття на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору права господарського відання щодо об’єкта нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, який є об’єктом, речові права на який не підлягають державній реєстрації, або такий об’єкт розміщений на землях комунальної власності або земельна ділянка не перебувала у постійному користуванні попереднього суб’єкта права господарського відання, набувач права господарського відання зобов’язаний протягом 30 днів звернутися до відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у постійне користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, у порядку, передбаченому статтею 123 цього Кодексу. Відповідний орган зобов’язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва (у разі якщо земельна ділянка перебувала у постійному користуванні), та передати її у постійне користування набувачу права господарського відання, а у разі якщо земельна ділянка перебуває у комунальній власності - передати її у державну власність. Пропущення зазначеного строку подання клопотання не може бути підставою для відмови набувачу права господарського відання у передачі йому у постійне користування земельної ділянки, на якій розміщений відповідний об’єкт.

6. У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, якщо такий об’єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов’язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об’єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача.

Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

7. У випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п’ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об’єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт.

8. Істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності (частки у праві спільної власності) на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, пов’язаного з переходом права власності (крім державної, комунальної власності) на земельну ділянку або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію земельних ділянок усіх форм власності, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на такий об’єкт.

Укладення договору, що передбачає набуття права власності (частки у праві спільної власності) на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, пов’язаного з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення такої частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй кадастрового номера.

9. Вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об’єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об’єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об’єкта незавершеного будівництва.

10. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), розміщений на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, якщо формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим або не відповідає нормам законодавства).

11. Якщо об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об’єкта нерухомого майна зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов’язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об’єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт.

12. У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, особою, яка не може мати таку земельну ділянку у власності, така особа має право вимагати передання їй власником земельної ділянки відповідної земельної ділянки на праві оренди або суперфіцію на умовах, визначених набувачем права власності на такий об’єкт. У такому разі орендар або суперфіціарій зобов’язаний відшкодовувати власнику земельної ділянки плату за землю, яку відповідно до закону зобов’язаний сплачувати її власник.

13. У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об’єкт зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов’язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об’єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об’єкт.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об’єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт.

14. У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, набувач має право використовувати таку земельну ділянку для доступу та обслуговування такого об’єкта. Порядок користування земельною ділянкою набувачем визначається договором між ним та землекористувачем.

У разі недосягнення згоди сторонами щодо порядку користування відповідною земельною ділянкою, такий порядок користування визначається судом.

15. У разі набуття права власності на об’єкт незавершеного будівництва перехід прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, здійснюється за правилами, встановленими цією статтею, за умови державної реєстрації права власності на такий об’єкт незавершеного будівництва у порядку, визначеному законом.

16. Предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об’єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об’єкта (частки у праві спільної власності на неї).

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися"!

Всього доброго!

Доброго дня, Тетяна!

Ви перебуваєте у вашій земельній історії достатньо довгий час, в той час, як пересічному юристу, ця історія лише з ваших слів доступна.

Загальні поради можуть бути надані, але навряд чи вони вам допоможуть.

Але фактичні, дієві поради, лише з огляду на всі обставини справи, можливі на підставі ваших документів.

Звертайтесь.

Закон України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2343-12#Text);

"Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні:

арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України;...".

Закон України " Про оренду землі" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text):

" Стаття 7. Перехід права на оренду земельної ділянки...

У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта на праві оренди, до набувача такого об’єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об’єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об’єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються...".

Господарський прооцесуальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text):

"Стаття 20. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів

1. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, ...

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем,...".

Гражданский Украины (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n97):

" Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом..

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;...

---

Здравствуйте, Татьяна!

Во-первых, приведенный мною Закон о признании должника неплатежеспособным признан утратившим силу вступлением в силу Кодекса по процедурам банкроства, но в данном случае подлежит применению, поскольку Ваши отношения имеют место в период действия Закона.

Во-вторых, арбитражный управляющий по Закону являлся распорядителем имущества ликвидируемого предприятия, выполнял функции администрации (руководителя) поэтому отказ нотариуса в удостоверении договора купли-продажи без незаконным.

В-третьих, в настоящее время надлежащим является обращение в суд о признании права собственности на предмет аукциона (имущество предприятия), при этом, если победитель аукциона было физическое лицо-не ФОП, то иск подлежит рассмотрению в суде общей юрисдикции по месту нахождения имущества; ответчиком является арбитражный управляющий.

В-четвертых, после решения суда право аренды на земельный участок переходит к собственнику автоматически.