Розподіл майна після розлучення

Доброго дня, Юлія!

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СКУ, набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:

• майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
• прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
• речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).

До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позовна давність не застосовується за умови, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Також, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Приватний будинок чи квартира підлягає розподілу тільки в тому випадку, якщо його технічно можливо поділити на дві окремі частини, що відповідають розміру часток подружжя в праві власності. Якщо розділ технічно можливий, але з відступом від частки чоловіка, суд може провести розділ зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації тому з подружжя, чия частка зменшилася.

Коли сім’ї належить лише один об’єкт нерухомості, який не можна поділити в натурі, можливий такий результат розділу: присудження нерухомості одному з подружжя з покладанням на нього грошової компенсації іншому чоловікові його частки в такій нерухомості.

Це можливо лише за згодою того з подружжя, на користь якого присуджується компенсація та за умови попереднього внесення другим із подружжя суми компенсації на рахунок суду .

Якщо власники володіють єдиним об’єктом нерухомості, який в натурі поділити не можна, та якщо на компенсацію жоден з них не згоден, і умови для позбавлення будь-кого з них його частки в нерухомості відсутні суд може визнати ідеальні частки подружжя у майні без його реального поділу та залишити майно у їх спільній частковій власності.

Питання про порядок користування таким майном, якщо подружжя не домовляться про це самі, також вирішується судом.

Із судової практики щодо розподілу майна після спливу трьох років, з якою Ви можете ознайомитись за посиланням https://unba.org.ua/publications/8655-koli-vinikae-pravo-na-pozov-pro-podil-majna-podruzhzhya-pislya-rozirvannya-shlyubu.html#:~:text=До%20вимоги%20про%20поділ%20майна,72%20СК), можна зробити висновки, що:

— некористування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той із колишнього подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат;

— не можна ототожнювати момент виникнення права на позов про поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивача на спільне сумісне майно, а позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права;

— при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя;

— неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 372 ЦК у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК).

Доброго дня!

На даний час будинок належить до спільної сумісної власності.

При відчуженні будинку Ви маєте право отримати грошову компенсацію від 1/2 вартості будинку.

Ви з чоловіком маєте рівні права на володіння, користування і розпорядження будинком. (ст. 63 Сімейного кодексу)

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. (ст. 65 Сімейного кодексу)

Тобто, якщо чоловік подарує своїй матері будинок без Вашої нотаріальної згоди Ви в судовому порядку можете вимагати грошову компенсацію за 1/2 будинку.

Якщо Ви дасте добровільну нотаріальну згоду на дарування будинку - Ви втратите право на частку в будинку та грошову компенсацію.

Поділ майна подружжя, може бути проведений в добровільному порядку (шляхом укладання нотаріально посвідченого угоди), а також примусово (шляхом звернення до суду з позовом).

Добровільний порядок поділу майна подружжя застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого майна подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жилого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений. Цивільний кодекс України передбачає також державну реєстрацію прав на нерухомість та правочинів із нерухомістю (ст. 182 ЦК), які поширюються також на правочини за участю подружжя.

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. (ст. 72 СК)

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу, установлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, може обчислюватися не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС або дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один зі співвласників дізнався чи міг дізнатися про порушення свого права власності. Тобто, якщо чоловік розпочав процес відчуження будинку без Вашої згоди - Ви можете звертатись до суду про поділ майна, якщо у Вас є докази, що чоловік діє без Вашої згоди та порушив Ваші права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз ст. 261 ЦК дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-258цс15).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.01.2023 у справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105св21) зазначено: «початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС (ст. 106, 107 СК) чи дати набрання рішенням суду законної сили (ст. 109, 110 СК), а від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК), тобто з моменту виникнення спору між ними. […] У справі, що переглядається, відповідач просив застосувати позовну давність у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважав, що позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права ще у 2012 році, оскільки з цього часу вона не проживала у спірній квартирі. Однак судами першої та апеляційної інстанцій установлено те, що позивачка дізналася про порушення свого права у 2019 році, коли відповідач звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

ВИСНОВКИ

1. На даний час будинок належить Вам на правах спільної сумісної власності. Ви з чоловіком маєте рівні права на володіння, користування і розпорядження будинком.

2. Ви можете укласти нотаріальний договір про поділ майна у добровільному порядку без зврнення до суду.

3. Якщо Ви дасте добровільну нотаріальну згоду на дарування будинку - Ви втратите право на будинок.

4. Якщо чоловік порушкє Ваші права як співвласника - Ви можете подати позов про поділ майна.

5. Якщо чоловік відчужить майно без Вашої згоди - Ви матимете право на грошову компенсацію від 1/2 вартості будинку.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Вітаю Вас.

Доброго дня. Якщо будинок був куплений в шлюбі і ми розлучились в 2016, чи мож уя зараз претендувати на половину? Чоловік просить підписати згоду в нотаріуса, щоб він подарував будинок мамі. Чи можна звернутись в суд для розподілу? Читала що термін позовної давності 3 роки.

Звісно, що можете і маєте право, якщо мова йде саме про договір купівлі-продажу нерухомості. Тоді дійсно вона вважається спільною сумісною власністю подружжя та має ділитися 50 на 50. Ваш колишній чоловік доволі хитрий, адже таким чином хоче відчужити право власності на будинок шляхом дарування матері, а далі, що цілком можливо, будинок буде проданий матір'ю і Ви не зможете претендувати на жодні кошти.

Тому на таку авантюру ні в якому разі не раджу погоджуватися за просто так. Ви маєте право на 50 % вартості будинку і маєте цілком законне право на подачу до суду про поділ цього будинку. Вже потім у ході судового розгляду Ви можете укласти мирову угоду, якщо Відповідач висуне певні пропозиції і вони Вас влаштують.

Строки позовної давності у даній ситуації не беруться до уваги, оскільки вони не обраховуються з моменту розірвання шлюбу, а з моменту, коли Ваші права могли бути порушені та Ви про це дізналися. Тому ставте питання ребром та вирішуйте про отримання Вами компенсації за 50 % будинку. Краще це зробити, звісно, у позасудовому порядку.

З повагою!

ВІТАЮ ВАС, пані ЮЛІЯ! Теоретично - так, маєте право.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК України. У випадках, передбачених ч. 1 ст. 20 СК України, позовна давність застосовується судом відповідно до норм Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, установлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109061129

Але можуть бути неприємні наслідки, які часто випливають в апеляції.Тому ніхто ніякої гарантії не дасть Вам на таку судову справу. Принаймні Верховний Суд висловив свою позицію щодо подібної до Вашої ситуації у 2023 році, але спір по цій справі йде досі і не виключено, що він буде розглядатися у 2024 році Великою Палатою Верховного Суду.

У липні 2021 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом та обґрунтовує його тим, що 02.11.2002 вона уклала шлюб із відповідачем. Під час шлюбу вони придбали автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний із забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN, лафет для човна марки «ESCRT Trailer», комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91».

Перелічене рухоме майно є спільною сумісною власністю сторін. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.04.2017 шлюб між позивачем та ОСОБА_3 був розірваний. ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін.

Як вбачається із правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, від 05.10.2020 у справі № 537/78/19, в такому випадку презюмується, що ОСОБА_1 та відповідач набули право спільної сумісної власності на перелічене рухоме майно.

Зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС № 31/26-468аз від 25.06.2021 ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_2 стало відомо про те, що ОСОБА_3 без згоди позивача розпочав відчуження у власність інших осіб спільного рухомого майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». Ця обставина свідчить про те, що 25.06.2021 ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права.

На підставі ч. 2 ст. 72 СК того ж дня розпочався трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 25.06.2024. Зі штампу на конверті, в якому був надісланий позов, вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду ще 26.07.2021. Тому суд критично оцінює посилання представника відповідача ОСОБА_4 на пропущення трирічного строку позовної давності. Його доводи про те, що перебіг цього строку розпочався із дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, суперечать ч. 2 ст. 72 СК.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 619/894/16- ц Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування ст. 261 ЦК: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».

Дійсно, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, може обчислюватися не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС або дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один зі співвласників дізнався чи міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 584/1319/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 203/304/17, від 13.02.2020 у справі № 320/3072/18.

...

Єдиною метою, яку ОСОБА_1 прагнула досягнути при пред’явленні позову, є стягнення з відповідача грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірне майно. Тому позовна вимога про визнання майна спільною сумісною власністю сторін не є ефективним способом захисту цивільного права.

Такі висновки зробив у 2023 році наприклад Бориспільський районний суд Київської області у своєму рішенні від 10.02.2023 р.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109061129

Зустрічається коли апеляційний суд обгрунтовує ІНАКШЕ застосування трирічного строку позовної давності у ситуації подібній до Вашої з огляду на таке.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/112616354

Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачці про порушення її права на користування зазначеним у позові майном було відомо із дня, коли між сторонами було розірвано шлюб, оскільки доведеним є те, що зазначеним майном ОСОБА_1 не користувалася після його розірвання. Некористування позивачкою майном, яке було набуте у шлюбі, після його розірвання (а позивачці не було відомо навіть місцезнаходження цього майна) не позбавляло її права власності на це майно. Однак якщо це майно перебуває у володінні одного з подружжя, а інший ним після розірвання шлюбу не користується, то в такому випадку до правовідносин про поділ майна підлягає застосуванню позовна давність, визначена законом у три роки, що передбачено положеннями ст. 72 СК.

Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 ОСОБА_1 цікавилася спірним майном, несла певні витрати з його утримання, з’ясовувала місце його знаходження. При цьому апеляційним судом установлено, що відповідачем заперечувалося право позивача на зазначене у позові майно, зокрема на автомобілі, придбання комбайна для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» відповідач загалом заперечував, пояснюючи, що таке майно подружжям не було придбане. Факт продажу відповідачем після розірвання шлюбу спірних автомобілів без згоди на це позивача свідчить про те, що відповідач заперечував право позивача на рухоме майно як на частину у спільному сумісному майні.

Ураховуючи, що спір між сторонами щодо поділу майна виник ще у квітні 2017 р., оскільки позивачка після розірвання шлюбу не користувалася спірним майном і таке майно перебувало у повному володінні та користуванні відповідача, саме з цього часу слід відраховувати позовну давність — строк, визначений законом для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом порушеного права.

Тобто трирічний строк звернення до суду з вимогами про поділ майна слід відраховувати з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили — 23.04.2017. Оскільки позивач звернулася із зазначеним позовом до суду лише у 2021 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, то наявні підстави для застосування до цих правовідносин позовної давності.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачка звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя із пропуском трирічного строку — позовної давності, оскільки спір між сторонами про поділ спільного сумісного майна виник тоді, коли між сторонами було розірвано шлюб, оскільки саме з цього часу позивачка дізналася про порушення свого права, оскільки спірне майно залишилося у постійному володінні та користуванні відповідача після розірвання шлюбу. При цьому недостатнім було посилання суду на відповідь на адвокатський запит, що був зроблений адвокатом перед поданням позову, щоб дійти формального висновку про те, що про порушення свого права позивачка дізналася лише після отримання такої відповіді.

Таким чином, ОСОБА_1 мала об’єктивну можливість та обов’язок (презумпцію) знати (довідатися) про свої майнові права як у шлюбі, так і після його припинення та ефективно захищати їх у договірному чи судовому порядку, що повністю узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення і застосування норми закону про позовну давність.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, яка була придбана сторонами під час шлюбу.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 753/23391/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру та за ОСОБА_2 право власності на частину зазначеної квартири.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю і стягнення грошової компенсації за її частку у спірному спільному сумісному майні подружжя слід відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Отже, зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм матеріального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення.

ПРОТЕ, ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПЕРЕГЛЯНУВ ТАКУ ПОЗИЦІЮ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/114138039

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК).

Порушення права пов’язане з позбавленням його суб’єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Відсутність порушеного, невизнаного чи оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз ст. 261 ЦК дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 32 — 38 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2020 у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19) зазначено: «до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-258цс15).

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст. 106, 107 СК) чи дати набрання рішенням суду законної сили (ст. 109, 110 СК), а від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.01.2023 у справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105св21) зазначено: «початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС (ст. 106, 107 СК) чи дати набрання рішенням суду законної сили (ст. 109, 110 СК), а від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК), тобто з моменту виникнення спору між ними. […] У справі, що переглядається, відповідач просив застосувати позовну давність у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважав, що позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права ще у 2012 році, оскільки з цього часу вона не проживала у спірній квартирі. Однак судами першої та апеляційної інстанцій установлено те, що позивачка дізналася про порушення свого права у 2019 році, коли відповідач звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

У справі, яка переглядається: при зверненні з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін. Тому позивачка просила стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на зазначене рухоме майно. Апеляційний суд при відмові у стягненні грошової компенсації послався на те, що ОСОБА_1 про порушення її права на користування зазначеним у позові майном було відомо із дня, коли між сторонами було розірвано шлюб (квітень 2017 р.), оскільки зазначеним майном ОСОБА_1 не користувалася після розірвання шлюбу, і саме з цього часу почався перебіг позовної давності за вимогою про поділ майна подружжя.

Також апеляційний суд зазначив, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, яка була придбана сторонами під час шлюбу. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 753/23391/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину зазначеної квартири. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду в цивільній справі № 753/23391/19, Дарницький районний суд міста Києва в ухвалі від 20.10.2020 зазначив, що відповідачка була обізнана про день, час і місце розгляду справи, але не з’явилася ані в підготовче, ані в судове засідання та не надала у строк, визначений судом, відзив на позовну заяву з посиланням на відповідні докази, тому заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. У межах розгляду цієї справи ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що заявлено нею вимоги лише у 2021 році.

Однак ОСОБА_1 не обґрунтувала і не посилалася на наявність поважних причин пропуску позовної давності. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Тому ототожнення апеляційним судом моменту виникнення в ОСОБА_1 права на позов про поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу (квітень 2017) є помилковим, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивачки на спільне сумісне майно. Апеляційний суд не врахував, що перебіг позовної давності починається із дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Апеляційний суд не звернув уваги, що у справі № 753/23391/19 саме ОСОБА_2 за захистом свого порушеного права звертався з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Тому наявність заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 753/23391/19 про поділ квартири не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 щодо іншого спільного сумісного майна подружжя, яке не було предметом позову у справі № 753/23391/19. Апеляційний суд не надав оцінки доводам позивачки про те, що про порушення свого права вона дізналася зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС № 31/26-468аз від 25.06.2021 про те, що ОСОБА_2 без згоди позивачки розпочав відчуження у власність інших осіб спільного рухомого майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». Тому на підставі ч. 2 ст. 72 СК із наступного дня розпочався перебіг позовної давності. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 26.06.2024.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог. Тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (ч. 4 ст. 411 ЦПК).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_3, задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19.07.2023 скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОТЖЕ станом на сьогодні, спираючись на практику Верховного Суду:

1. некористування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той із колишнього подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат;

2. не можна ототожнювати момент виникнення права на позов про поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивача на спільне сумісне майно, а позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права;

3. при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя;

4. неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Але спори щодо цього тривають і Велика Палата Верховного Суду своє остаточне рішення щодо цього питання та правозастосування у таких питаннях не виносила ще.

Багато в чому Ваша позиція і успішність позову буде залежати від доказів, які у Вас будуть на підтвердження ПОЧАТКУ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ. Це наприклад може бути візит до нотаріуса і подальші свідчення нотаріуса на суді, або примірник відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Ви ж можете з"явитися до нотаріуса і "дізнавшись про бажання чоловіка подарувати не свою частину, а усю квартиру" - не погодитись з цим.

В іншому випадку, у разі непрофесійних дій - сам по собі позов нічого не дасть. Треба доказувати відсутність пропуску 3-річного строку від розлучення.

Частину інформації взято з офіційного видання ВІСНИК Національної асоціації адвокатів України № 11 (96)

З повагою, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Доброго дня, строк позовної давності про поділ майна три роки. Нажаль ви вже не маєте право претендувати на майно.

Практично завжди під час розлучення виникають майнові питання між колишнім подружжям. У результаті все закінчується поділом майна через суд. А ділити майно у суді без допомоги фахівців центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, обізнаних в подібних справах – неможливо.

Статтею 69 Сімейного кодексу Українизакріплено право чоловіка та дружини на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, і такий поділ можливо здійснити без розірвання шлюбу. Поділ може здійснюватись за взаємною згодою шляхом укладення договору про поділ майна подружжя або в судовому порядку.

ЯКЕ МАЙНО ДІЛИТЬСЯ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ, А ЯКЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ У СВОЇЙ ВЛАСНОСТІ?Власність у сім’ї може бути спільною сумісною власністю подружжя та особистою приватною власністю кожного з подружжя. Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування.

Частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, шлюбним договором або не збільшено судом.

Суди дуже рідко відходять від цього принципу збільшення частки, так як потрібно мати реальні докази того, що чоловік або дружина взагалі не працювали та не намагались працювати під час шлюбу, зловживали спиртними напоями, вчиняли сварки або вчиняли правочини щодо спірного майна без згоди іншого подружжя.

Майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя.

ЯКЕ МАЙНО Є ОСОБИСТОЮ ВЛАСНІСТЮ?Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України, не підлягає поділу майно, що є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

До такого майна належить:• майно набуте дружиною чи чоловіком до шлюбу;• майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;• майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку чи дружині особисто;• житло, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації в порядку передбаченому законом;• земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;• премії та нагороди, одержані за особисті заслуги;• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині чи чоловіку, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;• страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

У зв’язку з викладеним вище, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

ЯК ПОДІЛИТИ МАЙНО ПОДРУЖЖЯ, ЯКЕ ПЕРЕБУВАЄ У «ЦИВІЛЬНОМУ ШЛЮБІ»?У законодавстві України визначення такого поняття як «цивільний шлюб» немає, такий шлюб визначається як «фактичний» або «фактичні шлюбні відносини».

Можна виділити такі ознаки «фактичного шлюбу»:• спільне проживання чоловіка та жінки на одній житловій площі;• ведення спільного господарства;• відсутність у органах РАЦСу реєстрації таких відносин.

Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.

Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.

Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:– необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;– довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;– переконати суд у необхідності поділу майна у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.