Оплата коммунальных не власником.

Доброго дня!

Не хвилюйтесь, ніхто не зможе відібрати у Вас квартиру.

Факт сплати комунальних платежів або реєстрація у квартирі не наділяє знайомих правом власності на неї. Ні на все житло, ні на половину, ні на якусь його частку.

Навіть факт тривалого проживання в чужій квартирі не зробить їх власниками якоїсь її частини.

Ви є офіційним власником житла тому уповноважі "виселити" будь-кого самостійно у позасудовому або судовому порядку.

За Вашої згоди знайомі мають виключно право проживати в квартирі, проте аж ніяк не зможуть мати право власності на неї.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня.

Оплата комунальних послуг не говорить про те що людина має право на вашу власність.

На цій підставі ніхто вас власності не позбавить.

Все буде гаразд.

Доброго дня, Катерина!

Можете не хвилюватись з цього приводу. Оплата комунальних послуг не надає особі права власності на Ваше нерухоме майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Набуття права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правовідносини власності виникають, міняються та припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності. Поряд із підставами існують й способи набуття права власності.

• – підставами набуття права власності є: заповіт, рішення суду, договір купівлі-продажу тощо;
• – способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація правочину або права тощо.

Право власності підтверджується правовстановлюючим документом.

Отже, правовстановлюючими документами на будинок (квартиру) є:

• договори, на підставі, яких набувається право власності (купівлі-продажу, дарування, міни);
• свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
• свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією;
• свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом чи консульською установою України;
• свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України;
• судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття права власності на нерухоме майно;
• інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття права власності на нерухоме майно.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

СПЛАТА ЗА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ НЕ НАДАЄ ПРАВА НА ВЛАСНІСТЬ НА НЕРУХОМІСТЬ.

АЛЕ, ЯКЩО НЕМАЄ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ, ПРОЖИВАЮЧІ МОЖУТЬ ЗАЖАДАТИ ПОВЕРНУТИ ЇМ ГРОШІ ЗА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ ТА СПРОБУВАТИ НАКЛАСТИ АРЕШТ НА ВАШУ НЕРУХОМІСТЬ.

ВІТАЮ ВАС! Ризики такої ситуації мінімальні.

Єдине, що такі люди можуть зробити теоретично в юридичному плані - це звернутися до суду на Вас щодо повернення грошей, сплачених ними за комуналку начебто на Вашу користь. Але їм треба буде дуже довго доказувати, що вони щось сплачували у Ваших інтересах.

ВІдповідно до статті 1158 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

1. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

2. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

3. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

Ці всі обставини, що інтересам щось загрожувало та ін. - треба доводити належними та допустимими доказами в рамках судового процесу. Це дуже складно навіть для кваліфікованих адвокатів.

Крім того, Ви взагалі можете стверджувати, що просто передали ключі знайомим - щоб квіти поливали та перевіряли, що усе гаразд... бо проживали в іншому місці / були за кордоном... і дозволу на вселення в житло - не давали. Тому такі дії взагалі можна розглядати як зловмисні з боку Ваших знайоми.

В той же час, якщо Ваші знайомі живуть в житлі ОПЛАТНО, тобто платять Вам гроші... то переказ на картку чи іншим чином зафіксована передача грошей - може бути доказом існування відносин оренди / найму житла.

В будь-якому разі - Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним:

• добросовісне володіння;
• відкрите володіння;
• безперервне володіння;
• тривале володіння;
• наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
• законність об`єкта володіння;
• відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Володіння визначається відкритим якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.

Володіння визначається безперервним якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9D%D0%B...

У справі № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року Касаційний цивільний Суд у складі Верховного Суду виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

Якщо ви володієте квартирою на певній правовій підставі (навіть якщо це володіння оформлено неправильно або за неіснуючим законодавством) - то набувальна давність не діє. Про це зокрема йдеться в правовій позиції ВССУ від 15.02.2017 року у справі № 126/3733/15-ц, яку неодноразово підтверджував і Верховний Суд.

https://protocol.ua/ru/vssu_titulne_volodinnya_may...

Отже якщо підстави вашого володіння квартирою існують (є свідоцтво про право на власність, договір купівлі-продажу або дарування, свідоцтво про право на спадщину), то ні по договору оренди / найму, ні без договору або з порушенням форми такого договору (тобто не укладення письмового договору) - ніхто набути прав власності на квартиру не зможе.

У ВИПАДКУ ЗАВОЛОДІННЯ МАЙНОМ НА ПІДСТАВІ ПРАВОЧИНУ, НАВІТЬ, УКЛАДЕНОГО З ПОРУШЕННЯМ ФОРМИ, ПОЛОЖЕННЯ ЦК ПРО НАБУВАЛЬНУ ДАВНІСТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ НЕ МОЖУТЬ

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

(Таку позицію висловив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постанові Верховного Суду по справі № 755/16913/16-ц від 24.01.2019 р.).

ТОБТО, Вам немає чого переживати. За набувальною давністю Ваше житло ніхто не забере.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Вітаю Вас.

Не хвилюйтеся, факт сплати комунальних платежів іншими особами не надає їм навіть мінімальних шансів на "відсудження" нерухомості. Ви, як власник, можете переоформити нерухомість лише за Вашою згодою та власним баченням. Це може бути будь-який правочин (дарування, продаж тощо), але виключно за ВАШИМ добровільним волевиявленням.

З повагою!

Доброго дня, Тільки через набуваль давність, але це зробити буде дуже складно.

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Відповідно до статті 119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п’ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 Земельного кодексу України в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним:

• добросовісне володіння;
• відкрите володіння;
• безперервне володіння;
• тривале володіння;
• наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
• законність об`єкта володіння;
• відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Володіння визначається відкритим якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.

Володіння визначається безперервним якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Українипро те, що правила статті 344 даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Враховуючи положення статей 16,344 396 Цивільного кодексу України,до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 Цивільного кодексу Україниза наявності відповідних заперечень з боку відповідача.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У справі № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідач у даній категорії справ має не визнавати або оспорювати це право позивача, а також між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Статтею 119 Земельного кодексу України передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п’ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 Земельного кодексу України в межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України.

Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років.

Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років.

Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.

Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08 визначив, що норма ст. 119 Земельного кодексу України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України.

Стаття 119 ЗК України передбачає можливість отримання земельних ділянок у власність на підставі набувальної давності лише щодо громадян.(Постанова ВС від 30 вересня 2020 року по справі №522/1513/18)

У справі № 742/2916/15-ц від 11.04.2018 Верховний суд України зробив висновок, що стаття 119 Земельного кодексу України значно відрізняється від статті 344 Цивільного кодексу України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 Земельного кодексу України).

Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України).

Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком:

1. Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених ст.121 Земельного кодексу України.
2. Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
3. Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
4. Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
5. Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
6. Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до Статтею 344 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.

У Постанові Верховного суду по справі №318/1274/18 від 20 січня 2021 року суд розглянув підстави набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давність. Судом встановлено, що особа володіє житловим будинком та відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин позивач вважав, що має право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.

Верховний суд України відмовився визнати право власності на земельну ділянку відповідно до строку позовної давності та пояснив, що в даному випадку є інший спосіб захистити право власності на земельну ділянку, пославшись на юридичну долю земельної ділянки та об'єднання будинків і будівель на ній.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України поєднанні з положеннями статті 125 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.