Подвійне притягнення до відповідальності

Доброго дня, Едуарде!

Дійсно. стаття 61 Конституції України передбачає, що

"Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер".

Отже, якщо по одному і тому самому правопорушенню було винесено спочатку постанову про адміністративний штраф за статтею 173 КУпАП, санкція якої передбачає, відповідно,

" накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб."

і якщо цей штраф був оплачений, то можна вважати, що покарання за адміністративне порушення вже відбулося, і надалі будь які інші дії з боку правоохоронних органів з цього питання, в тому числі, внесення заяви про кримінальне правопорушення в ЄРДР за ознаками статті 296 ККУ, як також пождальшп перекваліфікація на статтю 194 частина 2 ККУ будуть грубім порушення конституційного принципу неможливості подвійного покарання, наведенного вище.

Проте все це за однієї умови. Якщо адміністративне покарання не було ні в який спосіб своєчасно оскаржене.

Едуарде, це докорінно змінює погляд на Вашу справу!

Тепер трохи теорії, аби Ви добре розуміли підхід укранського та міжнародного законодавства до згаданого принципу...

В Україні принцип «non bis in idem» (принцип юридичної відповідальності) вважється конституційним.

У ч. 2 ст. 7 КК України передбачено:

«Якщо особи зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».

Частина 1, ст.19 КПК України зазначає:

«Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили», містить конкретизацію принципу".

При тлумаченні цієї статті в КПК України потрібно необхідно розуміти поняття «обвинувачення», «притягнення до кримінальної відповідальності», яке міститься у ч. 1 ст. 3 КПК України. «Обвинувачення – це твердження про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України».

«Притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру вчинення кримінального правопорушення».

У ч. 1, ст. 50 КК України говориться, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання – найбільш поширена форма реалізації кримінальної відповідальності.

Складним у розумінні принципу «non bis in idem» є поняття – «двічі за одне і те саме правопорушення». Зміст цього принципу може бути сприйнятий як заборона притягати фізичну та юридичну особу двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, але особа може бути притягнена за злочин до різних видів відповідальності, нести цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність, що не суперечить принципу «non bis in idem»)

Ніхто не може бути двічі покараним або обвинуваченим за правопорушення, за яке він був не тільки засуджений, але і виправданий.

Тепер позиція Європейського суду з прав людини з цього ж питання...

Принцип «non bis in idem» у правових позиціях ЄСПЛ становить сукупність матеріально-правових та процесуально-правових положень, які судом не виокремлюються. Коли ЄСПЛ розглядає спірні питання, то надає перевагу процесуальним аспектам.

Матеріально-правова складова правила «non bis in idem» розглядає,

1) що розуміють під правопорушенням, за яке неможливо притягти особу двічі до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення а також,

2) що саме розуміють під подвійним покаранням.

ЄСПЛ не відокремлює у принципі «non bis in idem» матеріально-правовий та процесуально-правовий компоненти. Між ними є тісний зв’язок, який характеризує, що одночасне кримінальне переслідування особи, навіть в окремих процесах, за одні і ті ж факти не оцінюються Судом як порушення.

Яскравим прикладом є справа Garaudy v. France. Заявник, французький письменник, у «Основні міфи ізраїльської політики», у певних фрагментах заперечує злочини проти людяності, підбурює до расової чи релігійної ненависті чи насильстві, наводить неправильні твердження. Щодо кожного фрагменту книжки (які містили відповідні твердження) були порушені окремі кримінальні справи, які розглядалися в окремих провадженнях, але одними і тими ж суддями, в один і той же час. Всі справи завершилися в один день обвинувальними вироками. Суд не побачив у цій справі порушення принципу «non bis in idem», оскільки розглядав окремі правопорушення. ЄСПЛ вбачає таку аргументацію непереконливою. Єдиною причиною відсутності у цій справі порушення ст. 4 Протоколу №7 Конвенції є те, що на момент винесення кожного з обвинувальних вироків не було ще остаточного рішення по справі.

Разом із тим у рішенні Franz Fischer v. Austria ЄСПЛ встановив, що головна мета ст. 4 Протоколу № 7 полягає в забороні повторного кримінального процесу, який вже був завершений прийняттям остаточного рішення.

Проте у рішенні справи Радчиков против РФ ЄСПЛ зазначає, що не розглядається як порушення ст. 4 Протоколу №7 повторний розгляд справи згідно із законом та кримінальними процесуальними нормами відповідної держави, але в тому випадку, якщо є відомості про нові або ново виявлені обставини та якщо в ході попереднього розгляду були допущені істотні порушення, що вплинули на результат розгляду справи.

У практиці ЄСПЛ розглядалися питання можливості одночасної кваліфікації одного діяння як: злочину та адміністративного правопорушення; злочину та фінансового правопорушення; злочину та конституційного правопорушення; злочину та дисциплінарного проступку, злочину та цивільно-правового делікту.

Рішення у справі Oliveira v. Switzerland. Пані Олівейра, керуючи автомобілем у неправильно розрахувала швидкість з огляду на погодні умови внаслідок цього її автомобіль виїхав на смугу зустрічного руху, де зіштовхнувся з іншим автомобілем, водій якого в результаті зіткнення отримав серйозні тілесні ушкодження. Спочатку її визнали винною в адміністративному правопорушенні, згодом – в кримінальному. Цюрихський окружний суд (Bezirksgericht) у рішенні зазначає, що принцип «non bis in idem» притягнення до адміністративної відповідальності виключає можливість подальшого кримінального переслідування особи, проте оскільки ретельне розслідування показало, що ті самі факти становлять більш серйозне, кримінально-каране порушення, то перше рішення і покарання, повинні бути скасовані.

Разом із тим практика Європейського Суду з прав людини щодо застосування ст. 4 проколу № 7 Конвенції є непослідовною та в деяких випадках, навіть, суперечливою. Цей недолік визнає й сам Суд.

Також у практиці ЄСПЛ дія принципу «non bis in idem» поширюються лише на кримінально-правову сферу, але межі якої Суд розуміє значно ширше, ніж національні юрисдикції держав-членів Ради Європи. ЄСПЛ відносить до кримінально-правових окремі види адміністративних правопорушень.

З практики ЄСПЛ випливає, що не є подвійним покаранням застосування до особи поряд з основним покаранням позбавлення права займатися певною діяльністю, заміна штрафу позбавленням волі у випадку несплати штрафу.

Більш детально з цим можна ознайомитись тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Non_bis_in_idem#:~:text=(1995р.)-,Закріплення%20принципу%20в%20українському%20праві,одне%20й%20те%20саме%20правопорушення».

В будь якому випадку позитивне рішення ЄСПЛ Вам забезпечене!

Але я передбачаю, що справедливе рішення буде прийнято ще на стадії апеляційного оскарження ухвали суду про відмову у закритті справи у зв'язку з порушенням статті 61 Конституції України. Як не вийде так, сміливо подавайте касаційну скрагу до ВС. Ця справа має громадське значення, й тому її можуть прийняти до розгляду.

З повагою, адвокат Айвазян.

ВІТАЮ ВАС, пане ЕДУАРДЕ! НА МОЄ ПЕРЕКОНАННЯ У ВАШОМУ ВИПАДКУ Є ПОРУШЕННЯ. Частина перша статті 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Дуже часто, правоохоронні органи України спекулюють на словосполученні "одного виду", зазначаючи, що кримінальна і адміністративна відповідальність не є одним видом. Хоча, практика Європейського суду з прав людини і тлумачення - інше... і Україна, зобов"язана виконувати як асоційований член європейської спільноти враховувати це, адже міжнародне право є частиною національного законодавства, що має пріорітетне значення над законами України.

Це є так званим загальноправовим принципом "non bis in idem".

Цю ж засаду закріплює стаття 4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ч. 3 ст. 2 Кримінального кодексу України та стаття 19 КПК України.

ЯКЩО ВАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за КУпАП буде визнана аналогом кримінальної відповідальності, з урахуванням критеріїв Європейського суду з прав людини, то можна наполягати на закритті кримінального провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду ухилилася від формування своєї позиції щодо цього.

Слід зазначити, що в національному законодавстві принцип non bis in idem є дещо вужчим за змістом, ніж у міжнародному праві прав людини.

Так, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За статтею 19 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

А згідно з п. 6 ч. 1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається, якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню.

Схожі положення містяться в ч. 1 ст. 4 Протоколу №7 ЄКПЛ, відповідно до якої нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Проте, як відомо, ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), надає автономного значення поняттям, які вживаються в її тексті, в тому числі поняттям «кримінальне провадження», «кримінальне обвинувачення» тощо.

Так, у справах «Ігор Тарасов проти України» (Igor Tarasov v. Ukraine, рішення від 16 червня 2016 року, заява № 44396/05) та «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia, рішення Великої Палати ЄСПЛ від 10 лютого 2009 року, заява № 14939/03) було встановлено порушення ст. 4 Протоколу №7 у зв`язку з притягненням осіб до кримінальної відповідальності за хуліганство після того, як стосовно них були прийняті рішення щодо накладення адміністративного стягнення за дії, які в подальшому становили значну частину кримінального обвинувачення.

Як зазначено в указаному рішенні «Ігор Тарасов проти України», юридична кваліфікація процедури згідно з національним законодавством не може бути єдиним критерієм для застосування принципу non bis in idem за пунктом1 статті 4 Протоколу № 7. В іншому випадку застосування цього положення було б залишено на розсуд Договірних Сторін до такої міри, що призвело б до наслідків, не сумісних з предметом та метою Конвенції. Поняття «кримінальна процедура» у тексті статті4 Протоколу № 7 повинно тлумачитися з огляду на загальні принципи, що стосуються кореспондуючих слів «кримінальне обвинувачення» та «покарання» у статтях 6 та 7 Конвенції відповідно (§ 24 Рішення).

Прецедентною практикою ЄСПЛ встановлено три критерії, широко відомі як "критерії Енгеля" (Engel and Others v. the Netherlands, рішення 8червня 1976 року, заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), які слід розглядати при визначенні, чи мало місце "кримінальне обвинувачення".

Першим критерієм є юридична класифікація правопорушення відповідно до національного законодавства, друга сама суть правопорушення, а третя ступінь тяжкості покарання, яке загрожує особі.

Другий та третій критерії є альтернативними і не обов`язково кумулятивними. Однак це не виключає кумулятивного підходу, якщо окремий аналіз кожного критерію не дає змогу досягти чіткоговисновку щодо наявності кримінального обвинувачення (Sergey Zolotukhin v. Russia, § 53).

Хоча в багатьох справах проти України, указуючи на кримінально-правовий характер адміністративних правопорушень, ЄСПЛ посилався на третій критерій (якщо санкцією відповідної норми передбачено покарання у вигляді адміністративного арешту), у деяких справах він так само вказував кримінально-правову природу тих адміністративних правопорушень, які тягнули за собою менш суворе покарання, використовуючи другий критерій. Зокрема, у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine, рішення від 9червня 2011 року, заява №16347/02), ЄСПЛ зауважив, що заявницю було визнано винною у вчиненні дрібної крадіжки відповідно до ч. 1 ст.51 КУпАП, яка в редакції, чинній на момент вчинення правопорушення, передбачала стягнення у вигляді штрафу або виправних робіт. З огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, ЄСПЛ визнав, що провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосування Конвенції.

Отже, враховуючи усталену практику ЄСПЛ, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.126 КУпАП щодо громадянина було «кримінальним» у розумінні ст. 4 Протоколу №7.

Беручи до уваги те, що практика ЄСПЛ щодо застосування ст. 4 Протоколу №7 до 2009 року була певною мірою непослідовно, Велика Палата ЄСПЛ у справі Sergey Zolotukhin v. Russia розглянула існуючі підходи до тлумачення принципу "non bis in idem" і сформулювала єдиний підхід, який став базовим для формування подальшої практики з цього питання.

Як зазначено в названому рішенні ЄСПЛ (пункти 79 - 84), аналіз міжнародно-правових актів, які в тому чи іншому вигляді включають цей принцип, указує на існування різних його формулювань. Так, наприклад, статті 4 Протоколу №7 до Конвенції, п.7 ст. 14 Пакту ООН про громадянські та політичні права та статті 50 Хартії про основні права Європейського Союзу згадують «[одне і те ж] правопорушення», Американська конвенція про права людини містить вказівку про «ту ж підставу», Конвенція про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року забороняє судове переслідування за «ті ж діяння», а Статут Міжнародного кримінального суду використовує термін «[те ж] діяння». На різницю між термінами «те ж діяння» або «та ж підстава», з одного боку, і терміном «[одне і те ж] правопорушення», з іншого, указували Суд Європейських співтовариств і Міжамериканський Суд з прав людини, використавши це як важливий аргумент на користь застосування підходу, що ґрунтується на тотожності діяння й одночасно відкидає суто правову кваліфікацію таких діянь, як недоречну. У зв`язку з цим обидва суди підкреслили, що такий підхід буде корисним для правопорушника, який буде знати, що після того, як він буде визнаний винуватим і відбуде покарання чи буде виправданий, він не повинен боятися подальшого переслідування за це ж діяння. У зв`язку із цим ЄСПЛ дійшов висновку, що використання слова «правопорушення» в тексті статті 4 Протоколу №7 не може виправдати більш обмеженого підходу. Наголосивши, що Конвенція має тлумачитися та застосовуватися таким чином, щоб гарантовані нею права були практичними й ефективними, а не теоретичними й ілюзорними, ЄСПЛ зазначив, що підхід, який робить акцент на правовій характеристиці двох правопорушень, надто обмежує права особи, адже, якщо обмежитися висновком про те, що ця особа була притягнута до кримінальної відповідальності за злочини, що мають іншу юридичну кваліфікацію, існує ризик підірвати гарантії, закріплені в ст.4 Протоколу № 7, а не зробити її практичною та ефективною, як того вимагає Конвенція.

ОТЖЕ, ЄСПЛ зробив висновок, що стаття 4 Протоколу №7 ЄКПЛ слід розуміти як заборону переслідування або судового розгляду іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, які однакові по суті. Гарантія, закріплена в ст. 4 Протоколу № 7, стає актуальною щодо початку нового обвинувачення, коли попереднє виправдання або засудження вже набули силу res judicata. На цьому етапі наявні матеріали обов`язково включатимуть рішення, яким було завершено першу «кримінальну процедуру», і перелік звинувачень, висунутих проти заявника в новому провадженні. Як правило, ці документи містять фактичні дані щодо злочину, за який заявник вже був засуджений, і злочину, у вчиненні якого він або вона звинувачується. На думку ЄСПЛ, такі фактичні дані є відповідним відправним пунктом для вирішення питання про те, чи факти в обох провадженнях були ідентичними або суттєво однаковими. При цьому не має значення, які пункти нового обвинувачення зрештою залишаться чи будуть відхилені в подальшому, оскільки ст. 4 Протоколу №7 містить гарантію проти судового розгляду або переслідування в новому провадженні, а не заборону на друге засудження чи виправдання. Таким чином, в цілях застосування ст.4 Протоколу № 7 необхідно зосереджуватися на тих фактах, які становлять сукупність конкретних фактичних обставин, пов`язаних з одним і тим же обвинуваченим і нерозривно пов`язаних між собою у часі та просторі, існування яких повинно бути продемонстровано для забезпечення засудження чи порушення кримінальної справи.

Отже, не дивлячись на те, що згідно з національним правом правопорушення, передбачене КУпАП, класифікується як адміністративне, а не кримінальне, для вирішення питання про те, чи узгоджується притягнення громадянина України з гарантіями, передбаченими в ст. 4 Протоколу №7, слід з`ясувати, чи ґрунтуються обидва провадження на одних і тих же фактах.

Як наголосив ЄСПЛ у справі Sergey Zolotukhin v. Russia (§§ 107-108), мета статті 4 Протоколу № 7 в тому, щоб не допустити повторення кримінального переслідування, яке завершилося "остаточним" рішенням. При цьому рішення є "остаточним", якщо, за загальноприйнятим висловом, воно набуло чинності "res judicata", тобто коли немає будь-яких ординарних засобів оскарження або коли сторони вичерпали такі засоби оскарження або навіть коли не скористалися ними в установлений строк.

У справі "A and B v. Norway" було зроблено висновок (§ 130), що для того, щоб ЄСПЛ визнав, що не відбулося подвійного засудження чи покарання (bis), забороненого статтею 4 Протоколу №7, Держава-відповідач має довести, що подвійні провадження були "досить тісно пов`язані за суттю та в часі". Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, що використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю і бути пов`язані в часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Згідно з цим рішенням ЄСПЛ, матеріальні критерії для визначення того, чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in сoncreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві, так і на практиці), одного і того ж оспорюваного діяння (idem);

- чи проводяться відповідні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні, також використовувалися в іншому провадженні;

- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш імовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (§ 132).

Також у рішенні ЄСПЛ наголошено (§ 133), що міра, в якій адміністративне провадження має ознаки типового кримінального провадження, є важливим фактором. Комбіновані провадження в більшій мірі відповідають критеріям взаємодоповнюваності і узгодженості, якщо санкції, що застосовуються, формально не класифікуються як «кримінальні», є специфічними для конкретного діяння, і, таким чином, відрізняються від «суворості кримінального права». Додатковим фактором є те, що ці провадження не несуть значного рівня «стигматизації», тому менш імовірно, що поєднання проваджень потягне за собою непропорційний тягар на обвинуваченого. З іншого боку, якщо адміністративні провадження мають «стигматизуючі» риси і багато в чому нагадують звичайні кримінальні провадження, збільшується ризик того, що суспільні цілі, які досягаються при застосуванні санкцій в різних провадженнях, будуть скоріше дублюватися (bis), ніж доповнювати одна одну.

І нарешті ЄСПЛ підкреслив (§ 134), що вимога про достатній зв`язок за суттю і в часі, тим не менш, залишається і має бути виконана. Це не означає, однак, що обидва провадження мають проводитися одночасно з початку і до кінця. Державам слід надати можливість проводити провадження послідовно в тих випадках, коли такий спосіб їх здійснення мотивовано інтересами ефективності та належного відправлення правосуддя, необхідними для задоволення різних суспільних цілей, і не спричиняє непропорційно упередженого ставлення до заявника. Однак, як було зазначено вище, зв`язок у часі завжди має бути наявним. Таким чином, зв`язок у часі повинен бути достатньо тісним, щоб захистити особу від невизначеності, затягування і довготривалого провадження, навіть якщо відповідна національна система передбачає «комплексну» схему, що розділяє адміністративні і кримінальні елементи. Чим слабший зв`язок у часі, тим більший тягар покладається на Державу, щоб обґрунтувати будь-яку таку затримку, яка може бути пов`язана з її поведінкою під час провадження.

Таким чином, на основі вказаного підходу у справі "A and B v. Norway" ЄСПЛ не встановив порушення ст. 4 Протоколу №7, оскільки, не дивлячись на те, що дійсно в цій справі різні санкції (податкові та кримінальні) були застосовані двома різними органами в різних провадженнях, існував тим не менш, досить тісний зв`язок між цими провадженнями як за суттю, так і в часі, щоб розглядати їх як складову частину інтегральної схеми санкцій відповідно до законодавства Норвегії за ненадання інформації про певний дохід у податковій декларації, що спричинило дефіцит оподаткування.

За таких обставин, ЄСПЛ зробив у цій справі перший висновок, що не має підстав ставити під сумнів причини, чому норвезький законодавець вирішив регулювати соціально небажану поведінку несплати податків в інтегрованому подвійному (адміністративному/кримінальному) провадженні або причини, чому компетентні органи Норвегії вибрали, у справі першого заявника, щоб розглядати окремо більш серйозний і соціально негативний аспект шахрайства у кримінальному провадженні, а не в звичайному адміністративному.

Другий висновок ЄСПЛ з матеріалів справи полягав у тому, що проведення подвійних проваджень з можливістю складання різних штрафів, було передбачуваним для заявника, який мав знати з початку, що кримінальне обвинувачення разом із застосуванням податкового штрафу можливе, навіть імовірне при таких обставинах справи.

Третій висновок, як зазначив ЄСПЛ, виглядає очевидним, що кримінальне і адміністративне провадження у цій справі були проведені паралельно і були пов`язані між собою. Факти, встановлені в одному провадженні, було використано в іншому провадженні і, щодо пропорційності загального призначеного покарання, вирок, ухвалений у кримінальному провадженні, врахував податковий штраф.

У згаданому вище рішенні у справі Mihalache v. Romania від 8 липня 2019 року Велика Палата ЄСПЛ також не знайшла підстав для застосування підходу, застосованого у справі A and B v. Norway. Так, у справі Mihalache v. Romania щодо заявника спочатку було розпочато кримінальне провадження за фактом відмови водія від надання зразку крові на визначення вмісту алкоголю в крові, але після цього прокуратура припинила кримінальне провадження проти заявника на тій підставі, що вчинене діяння не було такого ступеня серйозності/суспільної небезпечності, що становило злочин і заявника було зобов`язано сплатити штраф за вчинення адміністративного правопорушення. Заявник не оскаржив це рішення і сплатив штраф. Через кілька місяців після цього прокуратура вищого рівня скасувала указане рішення і притягнула заявника до кримінальної відповідальності, також було заявника було проінформовано про процедуру повернення сплаченого штрафу. ЄСПЛ звернув увагу на те, що обидва провадження та призначені в них покарання переслідували одну і ту ж мету попередження дій, що представляють собою ризик для дорожньої безпеки. Обидва провадження частково здійснювалися одним органом і в них були представлені одні й ті ж докази. У цій справі два покарання, які були призначені заявнику, які не були сумісні між собою: підлягало призначенню одне з них, в залежності від того, кваліфікували чи органи слідства дії заявника як злочин. Два провадження мали місце одне після іншого і ні в який час не здійснювалося паралельно. Таким чином, ці провадження не «поєднувалися інтегрованим чином, щоб утворити узгоджену цілісність, пов`язуючи дублюючі один одне провадження «досить тісно по суті і в часі», щоб зробити їх сумісними з критерієм «bis» за змістом статті4 Протоколу № 7.

Нарешті, безпосередньо у справі "A and B v. Norway" (§108) Велика Палата звертала увагу на те, що рішення у справі "Sergey Zolotukhin v. Russia" стосується двох проваджень щодо хуліганства vis-a-vis до державного службовця, і в яких результат адміністративного провадження став остаточним, навіть до того, як було відкрито кримінальне провадження (див. справу Sergey Zolotukhin v. Russia, §§ 18-20 і 109). Найбільш значним внеском у справі "Sergey Zolotukhin v. Russia" було встановлення правила, що визначення того, чи було правопорушення, про яке йде мова тим самим (idem) має залежати від оцінки, що ґрунтується на фактах (там же, § 84), а не, наприклад, від формальної оцінки, що складається з порівняння «основних ознак» правопорушень. Заборона стосується кримінального переслідування або судового розгляду другого «правопорушення», якщо останнє виникає з одних і тих же за своєю суттю фактів, що й попереднє.

ОТЖЕ, на моє переконнання, у Вашому випадку це однозначне порушення, але Вам непогано було б знайти адекватного місцевого адвоката, який усе те, що я написав знає або хоча б здатний сприйняти, проаналізувати та використати, а не буде дивитися як "баран на нові ворота" і молитися на вітчизняне законодавство, приказуючи, що то Європа і у нас не так. Такі адвокати вже давно проїхали свою зупинку на смітнику юридичної професії. Саме професійний адвокат має допомогти Вам відбитися у цій справі, шляхом підготовки та подання відповідних заяв про закриття кримінального провадження на підставі статті 19, п. 6 ч. 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України

З повагою, юрист - правозахисник Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина).

Доброго дня!

Стаття 61 Конституції України передбачає не можливість притягнення за один і той же проступок, та з метою недопущення подвійного притягнення до кримінальної відповідальності за одними й тими ж самим обставинами, використовуючи при цьому одні й ті ж самі докази, з урахуванням вже прийнятого рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності обвинуваченого кримінальне провадження про обвинувачення за ч.2 ст.196 КК України підлягає закриттю .

Ознайомтесь з Ухвалою суду по справі досить схожою на Вашу https://reyestr.court.gov.ua/Review/103126684, де суддя закрив кримінальне провадження.

Проте, за апеляційною скаргою прокурора дану Ухвалу апеляційний суд скасував та призначив новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції https://reyestr.court.gov.ua/Review/103806204

Дана епопея закінчилась тим, що обвинувачений подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження , яке районний суд задовольнив https://reyestr.court.gov.ua/Review/105445718

Тому у Вашому випадку краще укласти угоду з адвокатом, який подасть клопотання про закриття кримінального провадження.

З повагою, Дерій В.О.!